A Part Of Wat It Means To Be Alive

“Lost opportunities, lost possibilities, feelings we can never get back. That's part of what it means to be alive. But inside our heads - at least that's where I imagine it - there's a little room where we store those memories. A room like the stacks in this library. And to understand the workings of our own heart we have to keep on making new reference cards. We have to dust things off every once in awhile, let in fresh air, change the water in the flower vases. In other words, you'll live forever in your own private library.”

Haruki Murakami, Kafka on the Shore

   I haven't posted for ages! Why? I don't know, I felt like I was too busy, too many things going on in my life lately, too little free time to just sit and think for a bit about some things, things that are really important. So, trying to solve one hundred of day-to-day issues, I completely forgot about my blog and what is worse - I forgot about my "library". Do things get out of order on their own? Or do we let them?
  I finally got back to the gym after a long break. This morning when I was on a running track (running and thinking about completely nothing), I stopped for a second to drink some water, my headphones fell down and when I went down to pick them up I experienced déjà vu, this haven't happened to me for a long time! This is always such a strange feeling... I kept running, trying to come back to that perfect state of mind, where my brain would be a total black screen. But it didn't work. I thought -  I actually did run in the same gym, on the same track, listening to the same music, wearing same trainers a year (!) ago. And it was still me - a year ago and today. I started making some kind of "reference cards" as Murakami says. How many things happened during last 365 days? Thousands! How many of them were important to me? Maybe around a hundred? How many of them really influenced my life? Maybe ten? How many of them changed me?.. I thought some of them did! But then, why am I still the same? Looking in the mirror in front of my track I realized that nothing and nobody has changed me!
   All of these things that happened, all of those people I met, all of the places I went to - they should have found their unique space on the shelves of my private library. But I pretended to be too busy, that I really forgot to put them there! And finally I understood, that all disorder in my life that I'm feeling now is because first things must come first! I remember to clean my apartment, but why do I forget to do same with my minds?
   It's just essential to find a day for yourself, to be completely alone, to not think what will happen tomorrow, to just preciously put right things in right boxes, label the boxes and put them on the shelves. And you'll come back to them once again on one of such days, believe me. And it will be a very happy day, because memories is all what we eventually get.
   Don't ever forget to take care of your library! And leave most positive moments at the most visible places. Meantime...somewhere in Florence - a random guy with his dog by occasion became one of such memories :)

 
 

Expectations - Reality. Part III. Ups And Downs And How To Deal With Them

    Власне кажучи, це останній мій пост. А точніше - останній в такому форматі. Я вирішила, що все-таки я хочу спробувати зробити з цього скромного хоббі щось більше. Ясно, що я не стану фешн-блогером з мільйонними переглядами сторінки, але в мене є нова концепція чи ееее... як би це назвати :) Ця ідея давно зароджувалась, але я не була впевнена до кінця.

   Ну що ж, принаймні спробую... Подивимся, що з цього вийде. Як максимум - щось вийде, як мінімум - зрозумію, що на це не варто витрачати часу.

   Ліричний відступ залишаємо і переходимо до теми. Цей пост - логічне продовження попереднього, де я писала про речі на поличках і як важко і важливо тримати там порядок. Знаєте, пройшов всього лиш місяць з того часу, як я це писала, а в житті ніби пройшло тисячу років... Так от сиджу, згадую момент, коли писала останню публікацію і розумію - я вже не та. Всього тридцять днів змінили моє життя. Дуже жорстоко і дуже повчально. 

   Мій гіркий (але неймовірно корисний досвід) останніх подій наштовхнув мене написати кілька слів про... Ні-ні-ні, не про погане саме в собі, а про неймовірну цінність, яку воно приносить (парадоксально, а?)

    Я нещодавно винесла з життя дуже важливий урок (який тепер завжди допомагатиме мені в житті) і я хочу поділитись з кожним, хто це прочитає: коли з нами стається щось погане, коли все навколо валиться, коли вставляють ніж в спину, коли здається, що це границя того, що можна витримати - так от, коли це все відбувається, ми генеруємо (як якась сонячна батарея) масу енергії. Це можна порівняти з маленьким ядерним вибухом всередині нас... Така-собі Хіросіма в душі.

   І тут (!) цей момент. Саме в цю секунду стається найважливіше... 

   Так, стоп! По черзі. Повертаємося думками до моменту, коли стається щось дуже-дуже недобре і спробуємо "пропустити" це через себе. Що в цю секунду з нами відбувається? По-перше ми злі. По-друге ми відчуваємо себе дуже самотніми і взагалі ніби навколо нікого немає. Ми відчуваємо розчарування і пустоту. І ще - таке враження, що хтось наклав фільтри на все навколо - як в інстаграмі - все таке відразу чорноооо-біііііле. Жахливе відчуття, знаю. Особливо повертатися звідкись додому, падає осінній дощ, все, життя скінчилося.

    І тут власне воно! Адже весь цей негатив - то енергія. А енергія має силу. Вона має дуже багато сили, і чим більше емоцій і негативу - тим енергії більше, тим вона більш концентровна, збирається в такий величеееезний згусток (по дорозі підбираючи маленькі "піздєци" як от, на приклад, запізнення автобуса, погана погода, зламаний ніготь і т.п. і т.д.).

     Коли енергії стає забагато і вона в нас не поміщається... тут два варіанти і ми абсолютно в стані свідомо вибрати один з них. Перший - це дати волю цьому згустку накопичуватись до того моменту, коли він трісне і отруїть нас зсередини, надовго і дуже боляче. Тоді починаються оці всі славнозвісні депресії, розмови з психологами, сльози-соплі в подушку і ще цілий букет дуже "приємних" речей. Негатив притягує негатив і це все затягується в, як ми любимо називати, "чорну смугу"... Бла...бла...бла...

    А є інший варіант, який полягає в тому, що потрібно в критичний момент зупинитись і сказати собі хватить. Після цього повільно випускаєм весь негатив з себе, робим з нього... ні-ні, не зброю (для чого нам комусь мститися?)... робимо з нього інструмент, за допомогою якого можна оооой як багааааато зробити. І я кажу вам це не як людина, яка це придумала, я кажу вам це як людина, яка це зробила. Про це буде вже в наступному пості, в іншому форматі, але повірте - тоді ви мені точно повірите. Я розкажу вам дуже цікаву історію про те, як на практиці від пункту А до пункту Б я перевірила правдивість цієї теорії.

   Хороше питання - як це зробити? Бо, ясне діло, легко сказати - перетворіть негатив в позитив. Це майже як з води зробити вино, тільки не так буквально.

      Як, як... Розслабитись - от як. Відпустити все, що нас тримає. Все ще буде - і погане, і хороше. Ми від цього не застраховані і до того ж, ніколи не знаємо, коли, що і в якій послідовності станеться. Може завтра ти виграєш джек-пот? А може дізнаєшся, що твій хлопець насправді гей, а тобою просто прикривається? Ну от скажіть, хтось від цього застрахований? Ні разу. Тому... Тому читайте вище ще раз, якщо з першого разу не запам'яталося :) 

    Я перестала чогось чекати. Я почала робити те, що хочу і не продумувати кожен наступний крок. Я не хочу більше розхитувати свій внутрішній маятник всякими непотрібними хвилюваннями, які не принесуть мені нічого крім зморшок і поганого кольору шкіри, а це явно не моя ціль. 

   Спробуйте ці дві речі. Спробуйте розслабитись і перетворювати погане в хороше. Спробуйте і побачите, ви буде в шоці, як це працює! 

   Викиньте все і всіх зайве/зайвих зі свого життя, як сміття. Ви ж не збираєте старі упаковки від кетчупу? Чому? Бо вони непотрібні. Так само є речі і люди, які, як і ці упаковки від кетчупу,  - зовсім не створюють доданої вартості і тільки псують нам життя. Залиште те, що важливо і відпустіть життя... Воно вас приведе куди треба :)

VIVA ITALIA. VIVA LA CUCINA ITALIANA.

    Кажуть, що світом керують гроші і секс. По-перше той, хто це сказав, був дуже обмеженою людиною. А по-друге, цей хтось ніколи не був в Італії. 

   Я вже колись писала довжелезний пост про Мілан (READ ME ITALY PART I). Можу написати ще з двадцять таких самих, і мені не знудиться!

    Але сьогодні я хочу поговорити про окрему італійську особливість, яка нікого (ну тоочно нікого) не залишить байдужим. Що можна робити Італії з ранку до ночі, з ранку до ночі? Оооооо, їсти! Їсти і пити! М'ско і рибку, макарони і тірамісу, піцу і креветочки, мідії і помідорчики, базилік і оливки, і сир, сир, сир. А потім кава, лімончелло, апероль і вино, вино, вино. Гастрономічний оргазм, якщо таке поняття існує - це те, що буває після італійської кухні.

   Ну добре, добре, досить дурнуватого фанатизму без фактів. 

   Нам дуже поталанило, бо ми не були в жодному типово "туристичному" місці, що радує мене як ніщо інше. Я за той девіз "be traveler, not tourist", ну ви розумієте :)

   Отже, для всіх, хто коли-небудь послухає моєї поради (а Соломія погане не порадить) от вам чек-ліст. Може по музеях я не дуже виступаю, зате розваги, клуби, веселі компанії і ресторани - тут я не відстаю. Кожному своє, як-то кажеться. Тільки не читайте на голодний шлунок :)

   Отже, відразу після нашого прильоту до Бергамо, у нас з дівчатами було кілька годин на наш власний бабський розсуд і наперекір всім логічним планам почекати до вечері, ми вирішили навалитися (інше слово навіть не пасує). Ми довго-довго ходили вуличками Бергамо і біля кожної вітрини кричали "ааааа, яке все класне" (як справжні українські туристи, ні дати, ні взяти - то свята правда). Врешті-решт ми вибрали вітрину, яка просто не дозволила нам пройти мимо і так наїлися піци, що особисто я не могла вирівняти спину. За 4.80 євро (як сьогодні пам'ятаю) мені (на моє прохання дати 1 порцію) відрізали пів кіло піци quatro formaggi зі смаженими грецькими горіхами. Це в принципі моя улюблена піца, але конкретно та - то було щось просто нереальне. За нормальних умов в мене більше 1 шматка піци не поміщається, як би я не пхала, але ця помістилася. І булочка з томатним соусом теж (вона була бонусом). 

   Тому, якщо будете в Бергамо - заходьте в Il Fornaio, незадоволеним ще ніхто не вийшов.

      Як можете здогадатися, після півкіло піци добавки нам не хотілося. А навіть якщо хотілося, то не моглося. Так буває. Тому решту дня ми насолоджувалися їжею тільки на відстані, так трохи платонічно (годину не могла це слово згадати).

    Центральна площа Бергамо малесенька, але сидіти там сам кайф, кайф спостерігати за людьми, кайф пити каву і вино, каву і вино... Життя має сенс, без сумнівів.

    Власне, на цьому ванільному моменті наші дівчачі пасідєлки закінчились і наступних три дні все закрутилося так, що навіть фоток не так вже й багато, але дякувати Інстаграму - дещо все-таки є.

    Вечір ми провели в закладі, де збирається якщо не вся молодь Бергамо, то принаймні половина (краща). Місце нас трохи здивувало. По перше - розмірами, а-друге тим, що це колишній монастир. Ну такоє :) Не відразу знайшла в інтернеті як називається, мабуть через кількість вина, випитого до і після... Зате фотографія стелі підтверджує, що я кажу святу правду і ми справді там були :)

Сайт тут  Cooperativa Citta' Alta

   Щоб дотримуватись хронологічного порядку в наших "рєдкіх но мєткіх" прийомах їжі закінчу історію про Бергамо нашим п'ятничним сніданком в одному з безіменних (безіменних, бо я зовсім не запам'ятала назви) ресторанчиків. Паста з крабами - це знахідка. До речі, я не знала цього раніше, але виявляється, що для італійців паста - це перша страва. Паста замість супу, світ перевернувся з ніг на голову... На фото виглядає як звичайні макарони, але повірте мені - в Італії немає звичайних макаронів.

   Далі - ситуація погіршується, бо тексту так багато, фоток ще більше і я починаю бути голодна...

    Безсумнівно - моє ТОП місце в Мілані, де гріх не побувати це Milano Navigli. Це, мабуть, одне з моїх улюблених місць. Це просто рай - і атмосферою і шведським столом. Пластикові тарілки і виделки і обігрівачі УФО надають тому всьому ще більш приємної, простої, вільної атмосфери. А лазанья з базиліком залишиться в наших серцях навіки вічні. Амінь.

   Суботу, ми чесно кажучи, провалили... Всьому виною ніч п'ятниці, але це окрема тема для розмови, сьогодні ми говоримо про ЇЖУ. Так ось, до чого я вела - в суботу ми снідали в 15:00, зате як! На такий сніданок не те що до третьої дня, на такий сніданок півжиття чекати можна. Я чесно забула як називається це місце, але там в основному обідають/вечеряють місцеві, а ввечері там величезні черги і люди стоять, очікуючи, навіть на вулиці. Чомусь мене це не дивує, враховуючи співвідношення ціни-якості-кількості морепродуктів і вина... Таке враження, що я померла і потрапила в рибний рай...

    Тєма риби, по моєму, розкрита...

    Щоб цей пост не здавався безкінечним і щоб, на дай боже, не стало нудно, буду підводити це все до логічного кінця.

    Всі італійці погоджуються, що чим далі на південь Італії, тим кухня смачніша. Про Неаполь жартують. що люди там вміють готувати і вміють валяти дурня. Працювати не вміють, але з такою піцою це їм прощається. Піцерія Rosso Pomodoro користується дуже хорошою славою. Найкраще в цьому всьому те те, що потрапивши туди, відчуваєш себе справді на півдні - всі кричать, сваряться, і все так по італійськи, ех... Про піцу навіть згадувати не буду - все говорить само за себе. На жаль, фото не передає весь кайф, а шкода, а шкода...

П.С. На завершення скажу, крім їжі в Італії прекрасні місця, де можна просто випити, де можна просто посидіти і насолодитись незабутнім моментом, ну і звісно ж - де можна відірватись на повну. Я думаю, це вдала тема для наступного посту :) 

П.П.С. До 24 квітня я сиджу в Кракові і живу емоціями з минулого, зате потім мене чекають нові пригоди, але ще три тижні мені вистачить спогадів і ще й натхнення на цілу статтю знайдеться.

П.П.П.С. Пам'ятайте дві речі. Перша: Be traveler, Not a tourist. Друга: їжа в Італії не сідає на бедра, вона трансформує калорії в позитивну енергію і генерує гормони щастя. Магія, магія/

To be continued soon...

Get Out From Your Comfort Zone

   Для всіх, кому нудно, а також для тих, хто хоче чогось нового і цікавого - в мене є ідея!
   Не секрет,  що знання мо цінується зараз на нереальному рівні. Скажімо так, із кожною додатковою мовою, шанси на краще життя зростають і зростають.
   І не лише це. Як хтось там колись казав: "вивчаючи нову мову - ти проживаєш ще одне життя". І щось в тому є, так мені здається.
   Тепер про інше... Знаю, знаю, як нудно і як нерально себе заставити сісти і читати граматику. І от нещодавно друзі наштовхнули мене на ідею. Яка називається Language Exchange Club.
   У Кракові це дуже популярна група на Фейсбуку. Ну, дивного нічого немає, адже Краків - це дость таки international city. Але подивилась я сьогодні ВК і бачу, що і у Львові так є!
   І знаєте що? Це супер-крута опція.
   По-перше, спілкуєшся з носієм мови, що ні з чим не порівняти. По-друге, проводиш час весело і знаймишся з цікавмим людьми. По-третє, не просто вчиш слова, а вчиш ще й культуру. Ну і по-четверте, це абсолютно безплатно. Крім цього ти вчиш когось мови, яку знаєш сам. І це класнооооо !!!
   Скажу чесно, сьогодні в мене був перший урок італіської. Порівнюю це з тим, як я сиділа в інтернеті і робила якісь дурнуваті тести, розмовляючи з комп'ютером. Це зовсім не порівняти:)
   Так що дуже-дуже раджу спробувати :)
 
На добраніч! Good Night! Dobranoc! Buona Notte :)

ITALY. Part I

    Довго в мене не було натхнення писати на цю тему, але нарешті воно Прийшло ( саме так - Прийшло з великої букви). Справа в тому, що голова була забита зовсім іншими речима, яких тепер немає - тому необхідно забити голову чимось новим, і Італія - дуже непоганий варіант.

   Добре подумавши, я вирішила написати про Італію у вигляді 50 окремих маленьких вражень - бо думок занадто багато, а я не хочу занадто  лишнього тексту. І якщо хоча б одній людині буде цікаво це почитати - я буду дуже рада. Або колись почитаю сама, тому пишу, поки враження відносно свіжі.

   Почну, мабуть, з того, що ця поїздка мала для мене особливе знначення. Це була відпустка мого "мозку" у всіх значеннях цього слова. Кажуть, що від проблем втекти неможливо - так ось, це неправда, і я це сама собі довела, провівши незабутній вікенд в Італії, забувши про все, що не давало мені жити в цей дикий період мого життя (я не перебільшую).

   Пора закінчувати зі вступом, бо інакше я ризикую затягнути цей пост настільки, що відпаде будь-яке бажання щось читати. Отже.
   1. Балкони. Один з моїх улюблених спогадів - це ранки, коли я виходила на свій балкон і дивилась на балкон навпроти, як відкриваються вікна і просинаються люди. Звичайні старі будинки мають незвичайний вигляд якраз за рахунок тих милих балкончиків.

   2. Італійська гостинність. Так сталося, що в Італії в мене є друзі (точніше один дуже хороший друг), якби не цей факт, то вражень в мене було б набагаааато менше. Я попала в справжню італіську компанію і в мене було відчуття, що я знаю цих людей сто років. Навіть тих, з ким перекинулась двома словами. Супер люди:) Якщо чесно, то їх темперамент нагадує мені мене:)

      3. Еспрессо. Як можна пити стільки кави і нормально жити?! Я сама страшенно люблю каву, але навіть для мене це було занадто. Пересічний італієць випиває десь так 5-6 порцій еспрессо щодня, при чому кава для них - то не те саме, що для нас. Ніхто не заливає дві ложки якої-небудь фігні кипятком. Ні один італієць цього б не зрозумів. Має бути справжня кавоварка, справжня кава і справжнє еспрессо.
      4. Курити по італійськи.  Знаю, це не найбльш повчальний факт, але не можу промовчати на цю тему. Я так багато курила, то жах! Але це було так нормально. Курять майже всі і ніхто на це дико не реагує. Перший раз в житті я відчувала себе суперкомфортно посеред вулиці з сигаретою. Це дивно, але було круто чомусь:)
    5. Світлофори. О так, це окрема історія. Я перший раз бачила жовте світло для пішоходів. Але фіг з ним. Я в принципі не зрозуміла, для чого там світлофори, якщо на них ніхто не реагує. Кожен раз, коли ми переходили дорогу я думала про одне: хто буде швидшим - ми чи водій тої машини, яка летить на нас. Ура, ми всі рази вигравали, саме тому я маю можливість писати це зараз.
    6. Італіська кухня. Ну ясно, що це мало бути в списку. Про це кожен знає, тому нема навіть сенсу щось писати. Італійці вміють готувати і це СМАЧНО!
    7. Дуомо. Це, мабуть, перше, що асоціюється з Міланом в туристів. Я не з тих туристів, які цікавляться архітектурою і всякими такими штуками, але цей собор реально щось. І це треба побачити вживу! Один тільки той факт, що він будувався протягом 600 років мінімально вражає.

Наталя обрізала мені ноги, я досі не можу цього пережити:)

     8. Надокучливі "діти Африки". Ну це рально жесть. Я такого ніде не бачила. Просто на кожному кроці афроамериканці намагаються втюхати тобі що-завгодно - запальнички, дурнуваті іграшки, саморобні браслети з ниток і той список можна продовжувати до завтра. При чому роблять вони це настільки настирливо, що народ постійно ведеться!
     9. Як мене прокляли. Продовжуючи тему "дітей Африки", мушу признатись, що я теж ідіотка. Коли я вийшла на площу перед собором Дуомо, до мене причепився чувак, який намагався зав'язати не моїй руці якусь нитку з криками, що це подарунок. Соломія, звісно ж, в перші три секунди не зорієнтувалась, а на четвертій вже було пізно. Наступний момент не дуже приємний, бо я не збиралась давати за цей подарунок 20 євро:) Отак мене послали на центральній площі Мілану, але це єдиний неприємний спогад за всю поїздку, тому не страшно:)
   10. Ніхто не п'є чай. Нам, українцям, того нє панять. Коли я запитала знайомого, де він на кухні тримає чай (треба було бачити вираз його лиця в цей момент), він сказав, що не пам'ятає, але десь точно мусть бути, бо взимку інколи таке стається (в вигляді винятку), що він робить собі чай, але має бути страшенно холодно і ніяк інакше чай не п'ється:)
   11. Велосипеди напрокат. Центр міста переважно пішохідний, а ще він досить великий за розмірами. Тому дуже навіть звичайна справа зустріти модного чувака в дизайнерському костюмі, який вертається з обіду на велосипеді. Я б сама так їздила. Велосипеди дуже зручно орендувати, треба мати тільки кредитку і ноу проблем - повне самообслуговування.

   12. Basilica di San Lorenzo. Як мені сказали, вдень там пусто, а вночі - збирається купа народу і всі двіжують-двіжують-двіжують. Взагалі вся вулиця класна, на кожному кроці бари з дешевим алкоголем, шо ще треба для повного щастя:) Своя атмосфера, якщо будете в Мілані - обов'язково прогуляйтесь, це бічна вулиця від центру.

     13. Віконниці. Що характерне для Італії (і це мені дуже подобається) - це стиль у всяких дрібницях. Ніби нічого особливого, але те, як в них закриваються вікна отими дерев'яними кольоровими штуками - дає свій ефект. Дуже навіть естетично і круто. Ще мені подобається, що це дуже контрастує з нашим "українським" ходом думок - хто поставив більше пластикових вікон - той крутєйший (особливо якщо ці вікна тупо не вписуються в архітектуру центру).

     14. Всі дивляться в очі. Я взагалі люблю дивитись людям в очі. Але особливо тут, в Кракові, я до цього не звикла. Тут ніхто ні на кого не звертає увагу на вулиці, всі такі страшно в собі, що аж нецікаво. А коли йдеш по Мілану і їси гамбургер, італієць спокійно може буквально заглянути тобі в рот, бо йому цікаво шо там в тебе - курка чи щось інакше. А ще всі роблять компліменти на кожному кроці, і це так мило, і настрій хочеш-не-хочеш піднімається.
     15. Гарні дівчата. Не знаю, як хто, а я отримую задоволення, коли дивлюсь на гарних людей. А італійки гарні переважно.
     16. Стиль. Продовжуючи ту тему - навіть якщо італійка не особливл гарна від природи - вона може виглядати полюбому круто! Бо стиль в італійців в крові.

Я намагалася сфоткати чуваків в костюмах, але чомусь фотка розмита, дуже шкода:(

      17. Castello Sforcesco. Це, напевно, друге після Дуомо місце, яке гугл рекомендує побачити в Мілані. Миле місце. Звичайний собі замок, але нам страшенно повезло з погодою і ми валялися годину на траві (всі там так робили). Після багатогодинного марафону по місту це було дуже в тему.

Зачіска і мейк в мене, канєшно, повне гімно:) Зато я тут щаслива людина:)

     18. Як ми провтикали гроші. Поки ми гуляли по теренах того замку, до нас пристав, я підозрюю, індус (хоча я можу помилятися). Він був смішний і трохи ненормальний. Страшенно хотів фотку з нами. Навіть гроші пропонував. Я відмовилась, а потім подумала, що можна було непогано заробити. Але було пізно, він все-одно добився свого і сфоткав наші спини. А потім похвалився своїм шедевром:)
     19. Мова. Чорт, італійська звучить круто! І пофіг, що це не найпопулярніша мова, я буду вчити її. Відразу ж після Різдва, коли вернуся зі Львова:) Може навіть на курси піду, але вивчу точно!
      20. Паста. Я навіть не буду перераховувати всіх видів, досить зайти сюди і зрозуміти, що про пасту і макарони ми нічого не знаєм: LIST OF PASTA. До речі, дуже навіть пізнавально і можна вивчити декілька нових слів:) Що-що, а готувати італійці вміють. Я їла домашню карбонару і мушу признатись, що це було смачно:)

        21. Aperitivo. Уххх, одне з найкращих місць в Мілані - це райончик біля каналу Naviglio Pavese. Обов'язково поїдьте туди на вечерю, якщо будете в тих краях. Там дуже-дуже круто! Але там не просто гарно. Там є такі затишні ресторанчики, де ти платиш за алкоголь (пиво або вино), і до цього отримуєш шведський стіл з величезним вибором страв абсолютно юезкоштовно. Тобто, наїстися до напівсмерті можна за 8-9 євро, що просто смішно для італійських цін. Якість їжі, звісно ж, трохи гірша, ніж в ресторанах, але все-одно смачно. Багато сирів, піца, різні види м'яса, паста, фрукти і навіть фонтанчик з шоколаду:) Пам'ятаю, я ледве встала з-за столу.

     22. Як бути дельфіном. А ще на тій вуличці ми знайшли милий магазинчик з секонд-хендними книжками по 2 євро. Я купила книжку про дельфіна, яку обов'язково прочитаю:)

     23. "Ревізор". На центральній площі Мілану ми знайшли сліди Олі Фреймут. Ніколи не дивилась ту передачу, як і телевізор взагалі. Але те, що італійці вчіпили той золотий сертифікат прямо в серці Мілану - це мило. З іншої сторони - їх можна зрозуміти, враховуючи наплив багатих руссо турісто, які готові платити 20 євро за каву. Ресторан, мабуть, хороший. Але я там не обідала:)

    24. Сучасне мистецтво. Я ніколи особливо не цікавилась музеями, але ми випадково зайшли в музей сучасного мистецтва, прямо на центральній площі біля Дуомо, вхід виявився безкоштовним і ми долучились до культурної спадщини світу. Ну що ж, мій улюблений експонат це  Merda d'artista :) Був такий чувак Пьєро Мандзоні. Він стверджував, що все, що виходить (буквально) з митця - це все мистецтво. Можете уявити, що в цій чудо-бпночці. Також можете перевірити в Вікіпедії, якщо не вірите:)

    25. Те, що я люблю найбільше. А тепер маленький контраст на десерт:) Незважаючи на те, що батьківщиною шокодаду швидше можна назвати Бельгію або Швейцарію, в Італії теж багато класних солодких щтучок. І виглядає це все дуже апетитно:)

    На цьому, мабуть, я закінчу першу половину італіської історії. В мене залишилось ще рівно 25 пунктів, про які я обов'язково напишу. Так що, це ще не все:)