Several Signs Had Led Me To This Place...

   З самого початку цей пост мав бути про мою подорож до Ірландії, а конкретно - до Корку (я, на приклад, не була в курсі - це друге за величиною ірландське місто, якщо хтось теж не знає). Хм, так от, я думала то будуть надзвичайно туристичні вихідні. Я взяла з собою фотоапарат, карту і думала про те, які феєричні статті будуть в моєму soup for soul. Я чесно-чесно не шукала пригод і навіть намагалась триматись від них подалі, але як відомо - вони (пригоди) якраз-таки приходять тоді, коли їх ну зооовсім не чекаєш. Корокто кажучи - тут не час і не місце, до того ж моє життя вже досить жорстко навчило мене, що приватні речі краще тримати при собі і надіюсь ця життєва мудрість мене вже ніколи не покине :)

   Тому повернемось до Ірландії. Чесно, то країна, про яку я ніколи не мала ніякої думки (підозрюю, як і багато українців). Ні поганої, ні хорошої. Це завжди було щось таке далеке, куди я тоооочно не збиралась. По-перше, оскільки Ірландія не входить до зони Шенген - туди нам полюбому потрібна віза. По-друге, хоч ніхто і не сперечається, що там багато цікавого (а особливо природа), то все-одно це якось не достатньо переконує, щоб тратити купу зусиль і грошей на таку поїздку. Ну, не знаю, може я і помиляюсь, але веду до того, що ніколи не чула щоб хтось марив Ірландією (як марять Парижем і т.д.). Ну може Дублін це і приваблива ідея (до речі, про нього - в наступному пості) але от решта...

   Ясно, що коли ми не чекаєм - нам зазвичай багато що падає як сніг на голову. Принаймні так сталось зі мною, коли мені запропонували взяти один проект, пов'язаний вгадайте з чиииим? Так, дякую моїй коханій роботі, яка (крім сліпоти і купи нервів) дає мені можливість трохи подорожувати. Після Лондона це друга довготермінова поїздка в цьому році і в мене був (і досі є - юхууууу чекаю січня) шанс поїздити по всій країні. 

   В попередній статті я вже поділилась першими враженнями і то якраз то, про що я хочу сьогодні ще раз погворити (простіть мене за мою розсіяність і за те, що я вже третій абзац пишу і далі нічого толкового). Так ось - Ірландія як Ірландія - не буду вам про архітектуру тут розказувати, вікіпедія то явно не мій стайл :) Я про людей. І ця тема дуже гостро стоїть мені в горлі протягом останніх кількох днів. Бо зараз я у Львові. А три тижні тому була в Айрленд.

   І от, двадяцять днів і три з половиною тисячі кілометрів - і привіт, інший світ! Я от вже протягом трьох років не мала як пояснити своїм друзям, чому я ніколи не повернусь в Україні і чому мене не тягне додому. Я була, є і буду в цьому впевнена і немає такої сили яка б це змінила - але конкретних аргументів мені чомусь завжди бракувало. І от ці два тижні на півночі, майже на кінці світу - дали мені можливість тепер дуже чітко висловити свої думки. Свята правда, що жодна освіта не зрівянється з подорожами і знайомством з новими культурами і людьми.

   Знаєте, скільки разів мені випадково стали на ногу, випадково штовхнули, випадково перебили на півслові ірландці? Не пам'ятаю, алк напевно багато. А скільки разів зі мною це сталось у Львові за останній тиждень? Теж не пам'ятаю, але думаю порівняно так само. А тепер, скільки разів я почула вибачення і перепрошення, скільи разів мені усміхнулись і загладили дрібну незручну ситуацію в Ірландії (неважливо чи в Дубліні, чи в Корку чи в селі маленькому)? Без перебільшеь скажу, що на кожну дрібничку я почула як мініму три  рази слово вибач, а потім побажання гарного дня, щасливого життя або наіть запрошення на сімейний обід :) А скільки разів у Львові? Я б краще порахуала, скільки разів мені не нахамили у відповідь на моє дибільне усміхнене лице (перепрошую, привикла усміхатись в незручних ситуаціях), ну таке...

    Найгірше - це те, що я все прекрасно розумію і нікого не насмілюсь осудити. Правда така, що наші люди настільки змучені і доведені до відчаю, що нічого іншого логічно не варто навіть сподіватись. От тільки це має зворотню сторону - ми отак всі тут отруюємо життя собі, всім навколо, а у віжповідь всі навколо - точно так само отруюють наше... Це таке токсичне повітря я б сказала.

   І виходить замкнуте коло, з якого напевно немає виходу. Тобто вихід є, як і завжди і в будь-якій ситуації, от тільки я розумію, що не в моїх силах це змінити (не тому, що я не хочу, а тому що я не достатньо сильна і велика людина). А те, що я змінити не можу - я приймаю як є і просто шукаю вихід, найбільш зручний для мене. В даному випадку - якщо я можу не труїти свого життя, не бачити того всього негативу і не відчувати його на собі - то це буде перше, що я зроблю. От і відповідь на питання - чому не Україна. Це насправді одна з довгого списку моїх причин, але так мені тепер здається - одна з найвагоміших.

   Тому, якщо я і можу сказати щось конкретне і дуже специфічне про Ірландію (крм того що це батьківщина віскі) - то це те, що люди тут щасливі! І це не дивно. І справа не в грошах чи соціальному пакеті - в інших країнах Європи життя порівняно таке ж, але тут в людей є щось інше, щось більше - хороша звичка дарувати позитивні емоції людям навколо (знайомим і не знайомим) - бо, по-перше, це нічого не коштує, а по-друге - це як інвестиція з нульовим рівнем ризику - вертається як мінімум в стовідсотковому розімрі і як бонус - робить тебе добрішим.

   Як і всюди - то люди роблять місце особливим і люди роблять дні особливими. І хоча б заради цього варто туди поїхати.

   На закінчення кілька фото з вихідних. Насправді часу на фото було дуже мало, бо як би мені не хотілось сприймати цю поїздку як подарунок - це насправді було не так. І за вихідними стоять довгі робочі дні (і трохи навіть ночі), але згадуючи все, що зі мною сталось за ті два дні - воно абсолютно було (і надіюсь що буде) того варте. Все-таки в кожного з нас має настати такий момент в житті, коли пора нарешті бути щасливими :)

   Сподіваюсь ця стаття когось надихне, якраз час зараз такий передсвятковий - час робити позитивні речі і робити їх просто так! Бо, по-перше, то нічого нам не коштує... а по-друге - читайте вище :)

Energy From Within... Or French Breakfasts Are The Best

   “I would rather be a superb meteor, every atom of me in magnificent glow, than a sleepy and permanent planet.” 

― Jack London

   When you think of a human being from a physical point of view – we are just a bunch of atoms. And then, what is an atom? Piece of matter. And when these pieces of energy collide - there is a splash of energy, which appears in some magical way. Same with people. We collide and create energy.

   It’s a beautiful Saturday morning, I decided to be a little like Carrie Bradshow today, so I woke up at 8, quickly packed my laptop to my bag and now, here I am, sitting at Charlotte, eating delicious french breakfast and  watching people collide. It’s just amazing to think that everything around me is just a sum of atoms, simple as it is – flows of energy, which interact in all possible ways. It’s crazy, if you think about it and try to understand... How does this work?

   And yes, I’m sitting here all alone. And no, I don’t feel lonely. And yes, I love spending time on my own – thinking, observing, learning something new. My life taught me, that this can be pretty cool. It’s such a rush around, everyone’s talking, laughing, nice music playing (as always in Charlotte) and I’m writing this post and inside I’m smiling – because I feel just right. Like everything around me is not happening for real. Strange feeling, anyways.

   Being alone from time to time - is kind of experience you can’t replace with anything on Earth. I mean, don’t get me wrong – I’m super social person, I can talk hours and hours, I love meeting new people and being with my friends. But there are just days and moments, when I need time for myself. 

   Coming back to atoms – I still can’t fully get it.How do emotions work? How does love work? I regret not learning physics at school, it could explain a lot now...
    Love, anger, happiness - are all those things simple result of atoms interactions? I always thought that emotions are not connected with logic. But what if it's a simple combination of laws of physics, chemistry and math rules? We meet somebody - our minds and bodies create energy, it comes from within and crushes into this stranger. There can be chemical reaction, There may be not... But if there is - we change, and never come back to previous state of mind. Then, according to probability theory there are millions of ways what can happen. One of them says "they lived happily ever after", but the chances are not that high. And it's not destiny, not some extra power - that's just math. If you try adding some logic, chances go even closer to zero... 

   Same with work. Same with all you love to do, your passions - you create energy and invest it, hoping it'll pay off. Hoping everything will work out. Dreaming. Giving more than receiving.
    And all together this makes our life. Math, physics, love, passion... Again passion, work, energy. And all over again. This is what life is about. And it is complicated (at least for me).

    Apart from this - it was a really nice October day! And with all the work and routine I completely forgot to look around and appreciate the city I live in. The moments I have to experience. To share with others and with myself. Krakow is beautiful and... full of energy :)

Growth Happens Down In The Valley

   How many people have you met on your way during all your life? Hard to say, I guess? I have no idea - probably we should count by thousands? 

    How many of them do you remember? I can count in hundreds... 

    How many of them brought really something special? Something unforgettable? Twenty, maybe thirty?

    How many changed your life? I am talking about those, who were some kind of "final chapters" of every small story. Like after meeting them, next day you change and never be previous "you" ever again... And also I'm not talking about those, who made you happy or unhappy - that is a usual thing. I'm saying about something irreversible... Those who opened a "new deep" inside of you - no matter if it was a positive or negative experience, but it was remarkable and not knowing about this, since tomorrow you are new you.

  A Teacher. Each of us went to school long time ago, each of us today regret not studying geography, chemistry or history :) But I'm extremely lucky to have met a person, who taught me not only English (for my English - separate thank you as well) - but yeah, she awoke in my teenage head a strong willing to move forward, to never listen what people say (when they start saying you can't do something), she developed my ability to learn languages very fast, and I'm so grateful! The funny thing is that I tried to find this woman after many years with no contact, to say thank you, but I couldn't... Apparently life plays not fair sometimes (who am I fooling? it plays unfair all the time!) and people simply disappear. For many reasons, for the reason of unbearable lightness of being if you want.

   A Love-Of-Your-Life. Not necessary with a happy end. That's not the case. But probably because it is full of very bipolar emotions - that is why it is usually so special. Literally - it is like standing under the shower where boiling water changes to ice. Because of this you can't see reality. And because of the shock - you feel nor pain, neither pleasure... Then it ends up, but it reveals some true things in your soul, and may this sound like a bullshit or just like another "vanilla" phrase - but it is like that, indeed... And this is something I feel lucky to happen to me. You should know, where is the end of your feelings! Even if it hurts! You will see then, what you value the most and what are your principles (unbreakable, if there are...)

   A Biggest Disappointment. Yeah I know, this is definitely somebody you are not looking forward to meet! But, God, I'm so so happy I did! Because very often, when everything goes well in our life, we get relaxed... We trust too much, we put less efforts, we start seeing what we want to see, fooling ourselves. And yes, we are happy! And this is amazing, just because I like to be happy, you like to be happy, everyone does! But there is a moment, when we do too much! Too much of relax, to much talking, too much of pink glasses, too much of shit... And then life decides to give you a lesson. And of course it happens not in the most comfortable moment haha... It's a "kind reminder" that relaxing in this world is the last thing to do. It's a "kind reminder" that trust in not a thing you can give to every second human-being you meet. It's a very "kind reminder" to stay on the ground. And at first you may be angry, when you let to betray yourself like a last looser on Earth, but after some time this seems very right. Turn your wounds into wisdom, as they say and I have nothing, but agree!

     A Friend. To be honest, last three years was quite a big test for friendship in my life, because moving here and there, leaving places and finding new gives hard times for any relationship! When I used to live in Ukraine, I thought I have so many "friends", but they vanished after few months after I left my hometown, Others stayed, and I still love them, and they do love me, but they are not in my life anymore in a practical way :) When we meet twice a year, I feel like a small happy dog, that finally saw his owner after a long day, I really really love these people! But all of us have different lives and it's a little sad, but still we are so happy for each other, when some of us are getting married, having new job or whatever - I can't imagine my life without those emotions! But there is still one lady, whom I would call at 3a.m. if to say I'm in love or that I urgently need new shoes. And no matter the distance, for the last few years we share so many bright memories together, that I could wright a whole book :) The title would be "Oh, I was soooo thirsty, but he's from Katowice", but this is totally different story :) 

     A Soulmate. So well, honestly speaking, this is somebody I didn't meet yet, but I know I will, because there must be such :) Somebody, with whom I could risk everything I have. Somebody, who will help me to pack all my life in one big suitcase and move, move, move. Somebody, who has the same as I - inability to stay at one place. And definitely somebody who doesn't dream of settling down in a nice house somewhere outside the city:) Which is of course, and awesome plan, but for sure not mine. Yeah, I urgently need somebody to help me turning my current life mode upside-down. Just because a perfect order is something that makes me sure - I'm going in a perfectly wrong direction...

     And I know one day I will leave this place and never come back, because there are no coming backs after you meet certain people :)

    

    

   

A Small Thank You Note

   Honestly speaking, I was going to post something totally different... 

   I wrote a looooong post, full of some kind of philosophical shit (completely unnecessary for potential readers and moreover - when I read it through - it turned out to be even depressive). And then... I deleted every single word! Usually, I save a draft and start something else, hoping to come back to the old article some day, but no, not this time!

   Because why? Because all this negative is fake, and it's a real sin to be depressive in my situation at the moment! I have an awful habit to underestimate what I have, and this is so so so stupid of me! 2016 has been awesome so far! And so many things to come now! I thank my life so much for all the adventures and emotions it brings. Ok, sometimes it's too much and I really had enough of some particular things. So what?

   Shitty people in my life? I say - THANK YOU! For showing yourself and leaving my life forever! Good luck in your life, by the way, I'm sure you're reading this :) Problems with health? I say - THANK YOU! For making me realize how important it is to care for myself, for teaching me to appreciate the ability to live a full life. My favorite Italian hat lost in Munich airport? THANK YOU for being in TOP-3 problems of my life :)
   Writing this post, I'm sitting in my Mom's kitchen. Everything around is the same it used to be three years ago. But I'm totally different - more confident, surer of myself and of my future. But... still a dreamer inside. This is a nice feeling. Yeah, this is a nice feeling.
  Sharing some of the colorful pieces of Notting Hill and South Kensington - I left a piece of my heart there! Time to move further and forget about that lost hat finally :)

   Be happy everyone :) It's time for Spring!

   

VIVA ITALIA. VIVA LA CUCINA ITALIANA.

    Кажуть, що світом керують гроші і секс. По-перше той, хто це сказав, був дуже обмеженою людиною. А по-друге, цей хтось ніколи не був в Італії. 

   Я вже колись писала довжелезний пост про Мілан (READ ME ITALY PART I). Можу написати ще з двадцять таких самих, і мені не знудиться!

    Але сьогодні я хочу поговорити про окрему італійську особливість, яка нікого (ну тоочно нікого) не залишить байдужим. Що можна робити Італії з ранку до ночі, з ранку до ночі? Оооооо, їсти! Їсти і пити! М'ско і рибку, макарони і тірамісу, піцу і креветочки, мідії і помідорчики, базилік і оливки, і сир, сир, сир. А потім кава, лімончелло, апероль і вино, вино, вино. Гастрономічний оргазм, якщо таке поняття існує - це те, що буває після італійської кухні.

   Ну добре, добре, досить дурнуватого фанатизму без фактів. 

   Нам дуже поталанило, бо ми не були в жодному типово "туристичному" місці, що радує мене як ніщо інше. Я за той девіз "be traveler, not tourist", ну ви розумієте :)

   Отже, для всіх, хто коли-небудь послухає моєї поради (а Соломія погане не порадить) от вам чек-ліст. Може по музеях я не дуже виступаю, зате розваги, клуби, веселі компанії і ресторани - тут я не відстаю. Кожному своє, як-то кажеться. Тільки не читайте на голодний шлунок :)

   Отже, відразу після нашого прильоту до Бергамо, у нас з дівчатами було кілька годин на наш власний бабський розсуд і наперекір всім логічним планам почекати до вечері, ми вирішили навалитися (інше слово навіть не пасує). Ми довго-довго ходили вуличками Бергамо і біля кожної вітрини кричали "ааааа, яке все класне" (як справжні українські туристи, ні дати, ні взяти - то свята правда). Врешті-решт ми вибрали вітрину, яка просто не дозволила нам пройти мимо і так наїлися піци, що особисто я не могла вирівняти спину. За 4.80 євро (як сьогодні пам'ятаю) мені (на моє прохання дати 1 порцію) відрізали пів кіло піци quatro formaggi зі смаженими грецькими горіхами. Це в принципі моя улюблена піца, але конкретно та - то було щось просто нереальне. За нормальних умов в мене більше 1 шматка піци не поміщається, як би я не пхала, але ця помістилася. І булочка з томатним соусом теж (вона була бонусом). 

   Тому, якщо будете в Бергамо - заходьте в Il Fornaio, незадоволеним ще ніхто не вийшов.

      Як можете здогадатися, після півкіло піци добавки нам не хотілося. А навіть якщо хотілося, то не моглося. Так буває. Тому решту дня ми насолоджувалися їжею тільки на відстані, так трохи платонічно (годину не могла це слово згадати).

    Центральна площа Бергамо малесенька, але сидіти там сам кайф, кайф спостерігати за людьми, кайф пити каву і вино, каву і вино... Життя має сенс, без сумнівів.

    Власне, на цьому ванільному моменті наші дівчачі пасідєлки закінчились і наступних три дні все закрутилося так, що навіть фоток не так вже й багато, але дякувати Інстаграму - дещо все-таки є.

    Вечір ми провели в закладі, де збирається якщо не вся молодь Бергамо, то принаймні половина (краща). Місце нас трохи здивувало. По перше - розмірами, а-друге тим, що це колишній монастир. Ну такоє :) Не відразу знайшла в інтернеті як називається, мабуть через кількість вина, випитого до і після... Зате фотографія стелі підтверджує, що я кажу святу правду і ми справді там були :)

Сайт тут  Cooperativa Citta' Alta

   Щоб дотримуватись хронологічного порядку в наших "рєдкіх но мєткіх" прийомах їжі закінчу історію про Бергамо нашим п'ятничним сніданком в одному з безіменних (безіменних, бо я зовсім не запам'ятала назви) ресторанчиків. Паста з крабами - це знахідка. До речі, я не знала цього раніше, але виявляється, що для італійців паста - це перша страва. Паста замість супу, світ перевернувся з ніг на голову... На фото виглядає як звичайні макарони, але повірте мені - в Італії немає звичайних макаронів.

   Далі - ситуація погіршується, бо тексту так багато, фоток ще більше і я починаю бути голодна...

    Безсумнівно - моє ТОП місце в Мілані, де гріх не побувати це Milano Navigli. Це, мабуть, одне з моїх улюблених місць. Це просто рай - і атмосферою і шведським столом. Пластикові тарілки і виделки і обігрівачі УФО надають тому всьому ще більш приємної, простої, вільної атмосфери. А лазанья з базиліком залишиться в наших серцях навіки вічні. Амінь.

   Суботу, ми чесно кажучи, провалили... Всьому виною ніч п'ятниці, але це окрема тема для розмови, сьогодні ми говоримо про ЇЖУ. Так ось, до чого я вела - в суботу ми снідали в 15:00, зате як! На такий сніданок не те що до третьої дня, на такий сніданок півжиття чекати можна. Я чесно забула як називається це місце, але там в основному обідають/вечеряють місцеві, а ввечері там величезні черги і люди стоять, очікуючи, навіть на вулиці. Чомусь мене це не дивує, враховуючи співвідношення ціни-якості-кількості морепродуктів і вина... Таке враження, що я померла і потрапила в рибний рай...

    Тєма риби, по моєму, розкрита...

    Щоб цей пост не здавався безкінечним і щоб, на дай боже, не стало нудно, буду підводити це все до логічного кінця.

    Всі італійці погоджуються, що чим далі на південь Італії, тим кухня смачніша. Про Неаполь жартують. що люди там вміють готувати і вміють валяти дурня. Працювати не вміють, але з такою піцою це їм прощається. Піцерія Rosso Pomodoro користується дуже хорошою славою. Найкраще в цьому всьому те те, що потрапивши туди, відчуваєш себе справді на півдні - всі кричать, сваряться, і все так по італійськи, ех... Про піцу навіть згадувати не буду - все говорить само за себе. На жаль, фото не передає весь кайф, а шкода, а шкода...

П.С. На завершення скажу, крім їжі в Італії прекрасні місця, де можна просто випити, де можна просто посидіти і насолодитись незабутнім моментом, ну і звісно ж - де можна відірватись на повну. Я думаю, це вдала тема для наступного посту :) 

П.П.С. До 24 квітня я сиджу в Кракові і живу емоціями з минулого, зате потім мене чекають нові пригоди, але ще три тижні мені вистачить спогадів і ще й натхнення на цілу статтю знайдеться.

П.П.П.С. Пам'ятайте дві речі. Перша: Be traveler, Not a tourist. Друга: їжа в Італії не сідає на бедра, вона трансформує калорії в позитивну енергію і генерує гормони щастя. Магія, магія/

To be continued soon...