Поганий настрій восени або взимку - це я розумію...Коли сірі хмари ніби нависають над головою і здається, що це назавжди. А от початок літа має бути позитивним і сповненим змін. Не обов'язково зовнішніх (хоча зовнішніх - також), але насамперед - внутрішніх. Піднесення, очікування чогось хорошого...
Але нема. Нічого такого в мене немає. Навіть при тому, що я підтримую загальновідому думку, - що все залежить від нас і тільки ми вирішуємо, яким має бути наше життя.
Так ось - незважаючи на це все, будні, як сипучий пісок, затягнули мене в свої нетрі і я ніяк не можу з них вирватися. Дивлячись фото американських блогерів і уявляючи себе десь на вулицях Каліфорнії, зовсім не хочеться прокидатись рано-вранці, йти на роботу, писати диплом. Так, це все має конкретну ціль - десь в майбутньому. Нехай навіть за декілька місяців результат не заставить себе чекати, але все ж... Бракує, дуже чогось бракує. Можливо, вся справа в браку мотивації? І в невмінні бачити велике в дріб'язковому? В невмінні чекати? В бажанні мати все і відразу, чого не буває?
Ну от, знову я шукаю причини свого поганого настрою і виправдання своїй розклеєності. Замість того, щоб взяти себе в руки і сказати :"все прекрасно, ти навіть не уявляєш наскільки", - замість цього я сиджу і нию, нию, нию. Все це доволі тупо, все це доволі беззмістовно, все це - просто трата дорогоцінного часу, за який можна було б встигнути завершити багато назавершених, почати багато непочатих справ.
На цій сумній ноті я приймаю рішення щось змінювати. Принаймні з огляду на майбутнє, з огляду на те, що скоро просто мусять статися якісь зміни, скоро я обов'язково кудись поїду, закохаюся або знайду справу всього свого життя. Щось із цього переліку точно мусить статися.
 |
| Black&White Moments |
