Great Expectations

Я недавно дійшла до висновку, що одна з найважливіших речей (звичайно ж, крім здоров'я і близьких людей) - це не гроші, не слава, не якісь там матеріальні цінності.

Англійською мовою це слово називається challenge. Українською це щось типу виклику. Виклику долі, обставинам, оточенню, та чому завгодно. Не для того, щоб щось комусь довести - це абсолютно мене не цікавить, це просто приносить краплю азарту і буденні речі стають цікавими.

Декілька місяців тому мені випала можливість познайомитись з дуже цікавою людиною (обожнюю знайомства з незвичайними людьми, в яких є чому повчитися). Так от, перед чемпіонатом євро в мене був одноденний тренінг з Віктором Грувом. Не буду довго пояснювати його роль в євро і все таке, суть в тому, що це дійсно цікава людина, яка дуже багато досягла.

Якщо цікаво, check it out: Victor Grove

Так от, до чого я вела...Думка про виклик насправді належить не мені. Коли ми спілкувались на тренінгу і обговорювали топ 5 життєвих цінностей для кожного з нас, Віктор сказав, що для нього не мають значення успіх, слава чи гроші (ну тобто мають значення, але це далеко не топ). Він говорив про виклик. Про змагання.

Я довго потім думала про то, але не до кінця розуміла. Мені здавалося, що змагання - це звичайно круто, але його неможливо порівняти з успіхом. А зараз знаю, що можливо. Тому що виклик - це шлях, а успіх - то вже швидше пункт призначення. Виклик заставляє рухатись, думати, не стояти на місці, вдосконалюватись, ставати кращим, досвідченішим, сильнішим. А успіх - це просто винагорода за старання. Тому я вже придумала, яке випробування хочу пройти, залишається тільки налаштуватися і зробити все можливе, щоб запам'ятати всі деталі тої "подорожі":)

п.с. головне не забувати одного важливого моменту - будь-який виклик чи випробування не варто починати з бажання втекти від справжнього себе. Тому що куди б ми не поїхали, ми - завжди залишаємся з нами. Як в пісні On the inside Chris Daughtry.

п.п.с. а ще не варто забувати, про приємні моменти і ніколи не треба їх упускати, завжди можна знайти час для чогось хорошого в тому житті.

п.п.п.с. а ще я тепер без 5хв магістр, точніше без півтора року магістр, але найважче вже позаду:) Скоро будуть велииикі зміни:) Всім гарного тижня, не сумуйте і не звертайте увагу на погоду.

Alone at Home. Aubergine.

Я обожнюю такі дні, коли я залишаюся сама вдома на цілий або хоч на півдня. Особливо зранку, коли ніхто не ходить по хаті і не товчеться. Ніхто не бурчить "як можна так довго спатии". І ще особливо - коли я нікуди не спішу.

Так як сьогодні. Я нарешті (!) виспалася, що мені сьогодні пригодиться на роботі, повалялася в ліжку з кавою до обіду говорячи по телефону з одною ну дууууже приємною людиною. І зараз відчуваю себе на сто відсотків зарядженою батарейкою. юхууу:)

А ще, як я не раз писала тут раніше - я дуже люблю куховарити. Коли моя квартира пуста, є тільки я і моя кухня - ото справжнє задоволення.

А ще (через мій надмірно хороший настрій), з'явилось бажання щось написати. Така вже доля сьогоднішнього мого посту - напишу про те, що я приготувала (оскільки нічого цікавішого поки що сьогодні не сталося).

Якось упереджено раніше я ставилась до баклажанів, бо колись попробувала один раз і вони були ну бєєєєє посто. А декілька днів тому, поки гуляла по супермаркету, все-таки купила парочку. І сьогодні вони пішли в дєло:) Вийшло досить недурно, і дуже-дуже просто і швидко. 

Ну, начить для початку треба взяти два-три баклажани. Це вже буде хорошим початком. Порізати їх кубиками (не чистити) і кинути в воду, щоб вони трошки зварилися. Воду можна підсолити за бажанням.

В той час поки баклажани варяться і киплять, ріжемо цибульку і тремо моркву, кидаєм на пательню, попередньо розігріту. Я думаю, можна додати ще і помідора, але мені ліньки було його чистити і різати, якщо чесно :)

На це все піде хвилин 15, за той час баклажани будуть готові. Зливаємо з них воду і кидаємо до моркви-цибулі. Додаємо приправ за смаком, особисто я дуже люблю всякі прянощі і в мене їх ціла колекція. Сьогодні я додала трохи сушеного базиліку і суміш приправ, які я привезла сто років тому з Криму. Якась татарська страва вийшла:)

Трошки це все разом протушкувавши, я додала сметани і залишила ще на 5 хв на мінімальному вогні. Готово:)

Ну і звичайно ж, оскільки на холодильнику валявся фотапарат (що він там робив - я не знаю) - я використала і його. Я, правда, не кидала його в кастрюлю, просто фоткала. Одне з моїх ненормально улюблених занять.

п.с. ще я знайшла один цікавий рецептик про баклажани, бринзу і помідори. Обов'язково поекспериментую на днях.

п.п.с. гарного всім закінчення дня. Експериментуйти побільше в тому житті:))

All You Need Is A Fresh Idea

"It's quite extraordinary, and I keep saying it, but I can't really believe it. However I am beginning to realise that this is probably not a dream!"

Як заробити багато грошей? Отак щоб зразу зірвати великий куш, не працюючи десятки років, не втрачаючи найкращих років свого життя тупо на роботу. А в 60 тих мільйонів і не витратиш вже.

Потрібна ідея. Якась унікальна і навіть трохи ненормальна ідея. Щось таке, що могло б вразити людей і змусити їх витрачати гроші. Розкажу про одну історію, яка мене реально зачепила. І одночасно ще раз допомогла мені переконатись, що нічого неможливого немає.

В 2005 одному англійському хлопцю, який якраз закінчив школу і хотів з підзаробити перед університетом, так от - йому прийшла ідея...продавати пікселі. Просто зробити сайт, на якому можна продати мільйон маленьких шматочків за мільйон звичайних доларів. Я впевнена, що з самого початку він навіть повірити не міг, що його план спрацює. Та ніхто б не повірив. Сторінка була запущена в п'ятницю, 26 серпня 2005 року. До речі, звати його Alex Tew.

За декілька тижнів чувак заробив близько 50 тисяч доларів. Так нічого, правда?

Суть в тому, що на сьогодні всі пікселі продані. Тобто...Тобто це означає, що перший мільйон в нього в кишені:) До того ж, останні унікальні пікселі продавалися з аукціону на www.ebay.com, так що сума, швидше за все, трохи перевалила за позначку 1 000 000.  Pretty amazing, ha?

З цієї історії (зверніть увагу - не видуманої, а абсолютно реальної), можна зробити трохи висновків. По-перше - ідеї рулять в цьому світі. При чому, найбільше рулять божевіьні і на перший погляд ненормальні ідеї. Ну, якби хтось з моїх друзів сказав, що збирається заробити мільйон, продаючи пікселі, я б точно подумала...нічого доброго не подумала б:)

По-друге. Вибираючи між всіма варіантами, чим можна зайнятися в житті, я б вибрала не щось найпопулярніше, а щось найобмеженіше. На 2 курсі я вчила макроекономіку і добре пам'ятаю всі розмови про те, на чому побудована наша економіка. Ринок. І безпосередньо - заробляння грошей. Це обмеженість ресурсів. Навіть найнепотрібніша річ в світі, якщо її стає зовсім мало - може принести нормальні прибутки. І останнє - то реклама. І бренд. Хто-небудь коли-небудь нюхав Channel #5? Та вона смердить нереально просто, але це не просто смердюча вода в гарному флаконі - це всесвітньо відоме ім'я, і знаходяться тисячі людей (чи навіть мільйони), які купують не річ, а бренд. Я частково одна з них. І ви, мабуть, теж:)

Сторінка, про яку я тут писала:)

А ще там є блог (in English), мені він здався дуже цікавим. Той хлопчик з дня в день, як тільки запустив сайт - писав про свої успіхи. Мені було дуже цікаво прочитати скількись-там постів і реально пройтись за півроку від студента до мільйоера, про якого говорить добра п'ята частина світу:)

Його блог:) Have fun reading)

п.с. Треба шукати ідею. Якщо в когось є думки на цей рахунок - пишіть, подумаєм разом:)

п.п.с. А після того як ми придумаєм шось цікаве і втілимо це Щось в життя, можна поїхати наприклад на Мальдіви. Club Med Kani. Не найгірше місце, де можна відсвятувати. Це я точно знаю :)

October And April

Люблю я Уайльда. В нього багато думок, які могли б бути моїми, якби я вміла їх так чітко виражати. Він написав колись (дослівно не пам'ятаю, але суть вловлюю) - є дві сумні історії: перша - це коли мрія не здійснюється, а друга - коли вона здійснюється...

Я дуже хочу кохання. Це не таємниця і нічого надзвичайного в тому нема. Звичайне банальне бажання кожної дівчини - взаємне справжнє кохання. Ніби все тут зрозуміло.

Але не все так просто. Довго я не могла зрозуміти сама себе - чому як тільки справа доходить "за крок до" отого всього "взаємного і прекрасного" воно перестає здаватись мені таким...Я просто втікаю.

А зараз я дійшла до висновку, що це не тільки нормально, а навіть правильно. Тому що в житті мають бути недосяжні речі. Щось таке, про шо можна мріяти. І не мати цього, зате уявляти перед сном і усміхатися засинаючи. Щось далеке від реальності і буденності. Для когось це може щось інше, не обов'язково любов. Але для мене це вона.

Можна знайомитись з новими людьми, навіть часом впускати їх в своє життя, але в серце - то табу. То така частинка, яка має залишитсь для мрій. Для фантазії. Просто, щоб було до чого прагнути. Просинатись і радіти, що є новий день і може сьогодні я зустріну свою дюбов. Самообман, який дає стимул радіти життю. Зовсім неромантично звучить, але в цьому насправді є своя романтика, навіть своєрідний трагізм. Трагічна ситуація. Знати, що зустрінеш тисячу людей за наступний тиждень і серед них може бути "Він", але напсравді не дозволити собі цього...Тому що весь сенс втрачається. Мрія - це мрія. Як тільки вона здійсниться - вона просто перестане бути мрією. А мрія має бути в кожного.

п.с. кліп - фігня, але пісня просто нереальна в ті моменти, коли хочеться постраждати моментом. дуже її люблю, вона одночасно викликає в мене і ностальгію за чимось далеким-далеким і минулим, і одночасно ж - прекрасно вписується в ті моменти, коли хочеться помріяти про щось нереальне, від чого знов-таки стає сумно. сумно по-доброму.

Wish Place

Dreams Come Back and then Come True

В кожного в дитинстві була мрія. Я переконана, що в кожного. Хтось хотів стати лікарем, хтось космонавтом - звичайні дитячі мрії. І в мене теж була така - я дуже-дуже-дуже хотіла стати стюардесою. Пам'ятаю то дуже ясно і чітко, ще з тих часів, коли перший раз побачила Гвінет Пелтроу в фільмі "Вид зверху кращий".
Але якось я ніколи не сприймала роботу стюардеси як щось реальне. Це було для мене з розряду "стати принцесою". І з часом та мрія забулася, залишилась тільки спогадом з дитинства.
А зараз все змінилося. Можливо тому що аеропорт став для мене другим домом зараз і все от, пов'язане з літаками стало зовсім звчиайним і буденним. Кожного разу, коли я зустрічаю в нашому аеропорті стюардес або пілотів - в мене всередині щось здигається і я приям відчуваю - що це моє. Так буває. Це так само, як зустріти свою людину. Любов з першого погляду, тільки не з людиною, а з роботою. Так-так-так, принаймні робота не прокинеться одного ранку і не скаже, що розлюбила. Це з якоїсь відомої фрази, не пам'ятаю автора, але слова хороші.
Тому, я сподіваюся, все попереду і точно знаю - мрії ззбуваються, якщо дуже для цього постаратися. Треба тільки трошки часу і терпіння, і звичайно ж - зусилля. Успіхів мені:))

4 a.m. on the pitch)

Поки всі сплять на робочому місці - я страждаю безсонням, п*ю каву і читаю всякі дурниці))

Ну і без фото як завжди не обходиться) Планшетка в моїх руках - то як мавпа з бананом))То є факт)

Lifehouse – Sick Cycle Carousel

Стидно признатися, але в моєму дитинстві було два тяжкі моменти - я ніколи не була в ззопарку і ніколи не каталася на качелях в парку Культури) Вчора одну з тих прогалин я заповнила, якщо можна так сказати - проїхала коло на отій такій великій-великій штуці, яку називають колесом огляду. Тепер я хочу на американські гірки, якісь такі особливо екстримальні. Взагалі хочеться трохи екстріму додати в ту суміш подій, яка називається Літо 2012. Але це літо не для екстріму, це літо змінює моє життя, це літо прийняття серйозних рішень. А екстрім почнеться з осені, це я вже точно знаю, вже все сплановано і передбачено, от тільки про плани розповідати поки не хочеться:)

Нічого геніального в тій фотографії нема, я в курсі) Зате скільки душі я в нех вклала))

п.с.останнім часом мене все частіше переслідує думка, як правильно - жити моментом чи більше думати про майбутнє. не можу визначитись, бо намагаючист влаштувати майбутнє, втрачається стільки позитивних секунд сьогодні. це мене лякає. але все-таки життя непогана штука, якщо ставитись до нього легко)