Коли нам двадцять з плюсом, це, напевно, найкращий і дуже швидкоплинний етап нашого життя. Саме тому цей момент мусить бути використаний. Це час, коли 1) ми достатньо дорослі, щоб здійснювати свої мрії і 2) ще не достатньо старі, щоб розуміти, що деякі речі ніколи не стануться.
Це час найбльших злетів і падінь, ну і теж час, коли ми засвоюєм найважливіші життєві уроки. В двох словах - перкрасний час, як не крути.
То що з тими мріями? Недавно ми з подругою проходили біля оперного театру Кракова, коли випадково зустрілись в поїзді по дорозі з роботи, ми спішили, бо в кожної були свої справи в центрі. Біля того оперного ми зустріли чувака (а треба віддати належне погоді - вона була мега паршива, майже падав дощ, стояв бридкий краківський туман і було просто дуже-дуже неприємно), а цей хлопець тикався від людини до людини і намагався щось втиснути. Я особисто нанавиджу коли до мене підходять на вулиці (і вриваються в мій особистий простір), намагаючись щось дати/запитати/продати/порадити і я завжди включаю стовідсотковий ігнор, це щоб не сказати, що я і хамсько можу себе повести. Ми пройшли мимо, я огризнулась, що він щось там від мене хотів, а Вікі сказала мені, що він там тусується постійно і роздає людям свої власні книжки, то в нього така система маркетингу, як виявилося.
На перший погляд то виглядає ідіотсько. Тобто, який в тому сенс? Невже він заробить таким способом реальні гроші на життя? Я думаю шансів нема.
Але якщо одного дня, стоячи отако під театром і під дощем, йому під руки попадеться якийсь відомий режисер і в імпульсі моменту він купить цю книжку? Або власник якогось величезного видавництва? А що, якщо цей режисер шукає якусь історію з отаким дивним фоном? Може він (це я далі про режисера) захоплюється настандартними людьми, або просто вірить в якусь карму? І тоді цей хлопець підпише контракт на нову книжку, або ж з його розповіді зроблять сценарій? Що тоді? Таке може статися, це справді може бути...
Хоча, здається мені, в цього чувака зовсім немає таких амбіцій (а може і є), може він просто надіється продати два екземпляри якимось перехожим, які над ним зжаляться, але одночасно - щось велике може статися в якийсь один короткий момент.
Ми з Вікторією поговорили про це кілька хвилин і змінили тему, але потім ввечері я ще довго про це думала.
Скільки моїх знайомих без натяжки можна назвати талановитими, скільки з них мають потенціал і всі можливості робити щось вартісне, щось, що може зробити людину щасливою. Але вони цього не роблять. Чому? Зовсім не тому, що вони ліниві, не в тому справа. Справа в тому, що вони в себе не вірять. Все, на що вони наважуються - це зібрати свої ідеї в коробку, наклеївши на неї етикету "втрачені надії", покласти її на верхню поличку в шафі (щоб ніхто не бачив). Коли вони постаріють (ці люди), то витягнуть коробку з шафи, здмухають пилюку, і будуть дивитись на ці пережитки минулого з дуже глибоким смутком, і то буде невесела історія.
Еххх, скільки разів треба впасти, поки щось не вдасться? Багато! А скільки разів хтось буде сміятися, бо ми пробували і впали? Багато! Сказати, що мені байдуже - то була б брехня. Мені то не все одно. Нікому не байдуже, коли нам попадається невдача, тому що кінець світу здається дуже реальним. Ми відчуваєм щось типу " о бооооже, мені ніколи не стане краще, і т.д. і т.п.". Особисто я, коли жорстко обламуюсь (а то час від часу стається - напвено для гармонії в житті і щоб я інколи на землю спускалася) - в той момент я бачу на власні очі, як моє життя розвалюється як картковий будинок, кожна деталь розлітається на частинки і все стає чорно-сірим, та нуууу, я можу продовжувати до нескінченності...
Ясно, що все з часом стає на свої місця, і навіть краще, ніж колись. Приходять нові люди, нові події, нові плани, ну бо життя не зупиняється ні за яких обставин. Те, що щось-там в нас пішло не так - на глобальному рівні не значить абсолютно ні-чо-го.
І от ще раз згадала про хлопця, цікаво про що він там пише? Може наступного разу я-таки куплю в нього книжку:)
Повертаючись до теми натхнеяння (а то вона ні разу не розкрита) і до того факту, що кожен має робити те, що любить - кидаю кілька фоток з минулих вихідних - з ретро ярмкрки у Forum Przestrzenie, зорганізованої Kogel Mogel. Просто приклад, як люди дають собі раду з маленькими мріями.
No comments:
Post a Comment