Just Few Words

Я сьогодні зайшла в книжковий магазин. Вперше за останніх декілька місяців. Вже навіть забула, як пахнуть свіжі книжки. І зовсім не порівняти книжку, яку можна потримати в руках і полистати зі скачаною на планшетку.
Треба залишати трошки дрібниць для душі. Люблю я класику:)

Details Make Sense

Взагалі я люблю Львів, але деколи мені здається (точніше не здається, а так і є), що нам (жителям Львова тобто) бракує оригінальності, стилю і чогось такого-такого модного. Ми з подругою недавно говорили на цю тему і дійшли до висновку, що в плані одягу і вміння вдягатися, використовуючи всякі-різні ідеї і тенденції, які поширені по всьому модному світу, - призові місця займають Київ, Одеса і Ялта. Пам'ятаю останню поїздку в Одесу (люблю це місто). Люди там і справді вдягаються якось цікавіше, а ще там багато хороших магазинів. Ну, і Київ - само собою. Хтось може скаже, що це питання грошей. Я так не думаю. Я не знаю в чому проблема і не хочу ображати отой весь "львівський стиль", але це все дуже сумно, як на мене. 

Може тому що в нас немає нормальних магазинів. Може люди звикли дивитиьс один на одного і притримуватись принципу "хай так буде, тільки щоб не гірше". Може ще тисяча причин. Але люди у Львові (як і всюди є винятки) вдягатися зовсім не вміють. За це літо я не побачила у Львові нічого, що б мені сподобалось чи якось запам'яталося. Але не будем про сумне.

Залишимо Львів в спокої. Головне, що люди в нас добрі, як кажуть київляни. Повіримо їм і визнаємо - достатньо з нас того, що ми архітектурна столиця України. Модними бути зовсім не обов'язково:)

Тепер про інше. Не люблю я глянцевих журналів, але все ж недавно купила Cosmo. Виявляється до України теж потрохи починає доходити мода на всякі цікаві штучки - масивні прикраси і намиста-коміри в стилі "пітер пен".

Історія виникнення накладних комірців (їх ще називають топпінгами) досить банальна. Одна американка відчувала дискомфорт, коли вдягала блузку під светер (я цього теж не люблю). І одного разу вона відрізала від блузки комір і просто приклала його до светра. Пізніше ця американка заснувала свій власний бренд CeCe Toppings, в неї є свій власний сайт і блог, в якому можна почерпнути багато цікавих ідей.

Блог CeCe Toppings

Веб-сайт CeCe Toppings

Я не любитель аксесуарів, вони зазвичай мені заважають і навіть дратують. Але оті всі масивні штучки і комірці здатні будь-який прісний образ зробити нереально оригінальним. І стильним. І цікавим. Маючи дві футболки - одну чорну і одну білу - можна придумати десять образів, кожен з яких буже мати в собі трохи сушеного винограду:) Ну, ви розумієте, про що я.

Все закінчилось тим, що весь сьогоднішній вечір я штурмувала інтернет-сайти в пошуках різних цікавих штучок. Люблю інтренет принаймні тому, що по магазинах можна ходити, не вихоядчи з дому і поки за вікном лиє дощ і взагалі ніч - можна купити купу всього і підняти собі настрій (дівчата мене зрозуміють). 

п.с. Останнім часом я намагаюся все бульше уваги звертати на деталі. Деталі напсравді вирішують дуже багато і якраз в них відображається стиль і смак. Це не означає, що ти (чи я) маємо всім подобатись і хтось має нас наслідувати. мати свій стиль - означає бути в гармонії з собою і відчувати себе на всі сто. По-моєму це найважливіше. Дрібниці додають впевненості. п.п.с. Хтось казав: "хороша нижня білизна - як вища освіта, її ніхто не бачить, але впевненості вона додає". Не можу з цим не погодитись:)

Soup Not For Soul

Вчора вночі переписаувалась з подружкою про всякі-різні кухонні штучки і рецепти. І зранку проснулася з натхненням до куховаріння:) останнім часом мене часто тягне на кухню. При чому не їсти, ні-ні-ні навпаки - апетиту зовсім нема. А от приготувати щось для своїх - то я люблю.

Сьогодні я робила свій, можна сказати, фірмовий супчик. Він оснований на багатьох рецептах з інтернету, які я трохи позмішувала і придумала щось нове:) Стрний суп. Мама сказала, що то смакота. Повірю їй на слово, бо я його не їла.

Значить тааааак. Спочатку на сковорідці піджарюється дві невеликі порізані цибулини, морква (2 штуки, можна її потерти, але я ріжу на невеликі кусочки), шампіньйони (на 2,5 л супу достатньо 200г грибів). Це все доводиться до стану напівготовності. Можна дордати якихось приправ - прованських трав, базиліку, орегано чи що там завалялося на кухні. Я кинула трохи суміші турецьких спецій. Можна трошки посолити, але взагалі цей суп варто солити вкінці, тому що все залежить від сиру, який додається - якщо він сам по собі солений, то і суп буде більш чи менш солоним. 

Далі-далі-далі вибираєм два невеликі помідори, обшпарюєм кипятком, щоб шкірка легко знімалася, тремо на терці і додаєм до нашої суміші на сковорідку. Ще 5 хв доводимо до готовності, тобі перекладаєм це все в кастрюлю середніх розмірів, заливаєм водою. 2,5 води якраз достатньо. Великими кубиками ріжемо половину болгарського перцю, кидаємо до супу. Тепер черга доходить до головного компонента - сиру. Берем свіжий вершковий плавлений сирок - півтори-дві пачки, ріжемо його і додаємо до всього того добра. Тепер треба добре все перемішати, щоб сир повністю розчинився. Уууу, тут починає смачно пахнути. Тепер можна посолити-поперчити за смаком. Накінець кидаєм 2-3 ложки дрібної вермішелі, варим ще 5 хв, поки макарони зваряться і вуаля - суп готовий. Смачного:)

p.s. з мене б вийшла непогана домогосподарка хаха

p.p.s. але, мабуть, не судилося) принймні я на це дуже сподіваюся)

Movie Break

Останні декілька днів моя кімната була кінотеатром, я навіть не порахую, скільки фільмів я подивилася - в мене була справжня кіноманія. Деякі з тих фільмів - то такий собі must-see, класика, яку давно вже треба було подивитися, і мені навіть соромно, що раніше я їх не бачила. А ще в мене часто буває така проблема, що я не можу вибрати кіно для перегляду і прошу в когось поради. Зараз, поки я не забула, скидую список того, що варто подивитися:) Я думаю, комусь точно пригодиться.

1. "The Pianist". Дуже варто подивитися, фільм на реальних подіях, про реальну талановиту людину. Історія винищенння євреїв протягом світових воєн - то спірне питання і в кожного на те є своя думка. Але реальні факти з минулого знати варто. Я спрймала цей фільм швидше як фільм про особистість Шпільмана. До речі, подивилася в ютубі відео з його виступів - на фортепіано він грав проооосто шикарно.

2. "Shindler's List". Цей фільм мабуть бачили майже всі, так як він входить в top-5 IMDB. Я давно хотіла його подивитися, але все ніяк не було правильного настрою. Дивилась я його зразу ж після Піаніста, так як тематика та ж сама і події відбуваються в той сам час і в тому самому місці. Цей фільм мене вразив і заставив задуматись про багато речей. Взагалі про людей, про те, на що вони (тобто ми) здатні. І таке всяке. Вато подивитися навіть декілька разів.

3. "Пожежі". Цей фільм вже не на реальних подіях, а видумка. Було б страшно, якби це була реальна історія. Теж багато цікавого про східну культуру. Правда він теж не особливо веселий, для розваги цей фільм дивитись не варто. На таке має бути правильний настрой. Мене вразив, якщо чесно. Раджу подивитися якось.

4. "Гра" з Майклом Дугласом. Ооооо такі фільми я обожнюю. Вони просто взривають мозок, в хорошому сенсі цього слова. Я вже бачила його раніше, але призабула трохи. Тому на днях подивилася ще раз і знов і знов мені сподобався. Непогана задумка по-моєму:)

5. "The Lincoln Lawyer". Метью МакКонхі така мілашка в деяких фільмах:) Ну ннннне знаю, мені від першої до останньої хвилини було прям дуже-дуже цікаво дивитися. Люблю такі фільми, коли нема нудних пауз і кожної секунди цікаво - шо далі.

6. "Область темряви". Судячи з назви, я б не почала дивитись того фільму, але мені порадили його подивитися і я ризикнула:) Ну, досить-таки непогано. Він не належить до тих фільмів, які модна дивитись десять разів, але вартий уваги.

п.с. вийшов такий-собі топ-6...

п.п.с. приємного перегляду:)

In Mood To Move!

Сьогодні передостання субота літа. Останнім часом я зовсім втратила відчуття різниці між вихідним і не-вихідним, оскільки вихідних в мене зараз ну дуже багато - навіть забагато:( 

Але повернуся до попередньої думки - передостання субота літа означає, що скоро літо закінчується. А з ним закінчується і ще один з міні-етапів життя і приходить пора щось змінювати. Як мінімум - треба ходити на пари, купувати осінній одяг, замотуватись в шалики і витягати парасольки. Зазвичай я не люблю очікування вересня, але цього разу осінь для мене асоціюється зі змінами і пригодами, тому я її чекаю з нетерпінням:)

І ще я собі пообіцяла, що починаючи з жовтня я нарешті покінчу з котактом і не буду проводити там стільки часу. Взагалі основна причина, чому я там зависаю - це музика. В мене на комп'ютері нема жодної пісні. Тому кожного разу, коли хочеться щось послухати - доводиться заходити знов і знов на той сайт і вбивати купу часу, який можна було б потратити з користю - можна було б в два рази більше прочитати книжок, в два рази більше подивитись фільмів і в три рази більше покачати прес.

Тому я собі відвела ще один місяць, щоб було достатньо часу і я змогла скачати всю-всю музику, яку тільки можна. І всі-всі фільми:)

Отже, осінь 2012 - пора змін, про які я обов'язково ще сто разів напишу, я ж себе знаю. Я взагалі така людина - очікування люблю навіть більше ніж самі події, бо в очікуваннях і мрії здійснюються і все якось дуже ідеально виходить.

А поки що, я знайшла ну дуже романтичну пісню. Не знаю, до чого вона мені. Ну може й є до чого, але краще б не було. Одним словом, пісня мені сподобалась. Може ще комусь прийдеться по душі:)

We Should Sleep More

Колись ми обов'язково зустрінемся знову. Світ тісний, ти ж знаєш. Наші очі знову зустрінуться, але іскри вже не буде, мій погляд для тебе буде холодним і згаслим. І зовсім чужим.

Ти, мабуть, будеш не сам. Але я точно знаю, що ти будеш самотнім - як і тоді коли ми зустрілися вперше, як і зараз, як і потім. А я вже буду не одна, я буду щаслива і забуду тебе, і твій голос, і усмішку і нашу історію, якої насправді не було.

Я навіть зараз згадую тебе нечасто - тільки тоді, коли вночі виходжу на балкон і сиджу там годинами. Я курю, хоч ненавиджу себе за це, але кожного разу коли видихаю дим - намагаюся видихнути тебе з себе. Щоб ти розчинився в повітрі і більше не тривожив мене безсонними ночами. Я дивлюсь на небо і мене вбиває думка, що десь є ти, за декілька кілометрів і ти дивишся на те ж саме небо і не згадуєш мене. А може згадуєш, але це вже мене не цікавить. Тепер це не має ніякого значення.

Бо мені вже не боляче і не хочеться плакати, просто сумно, бо ти нічого не зрозумів. Це як дивитись фільм, в якому люди шукають один одного і розминаються в Нью Йорку на сусідніх вулицях, за дві секунди до зустрічі. І так хочеться крикнути їм в екран - не звертай направо, йди прямо і все буде так як треба. Так само я дивлюсь на нас зі сторони і здається мені, що це поганий фільм. Фільм, в якому навіть не було розв'язки. Режисер зовсім не старався.

Зовсім скоро я вийду на балкон і докурю тебе до кінця. А потім спокійно піду спати і ти більше мені не приснишся. Коли ти зустрінеш мене наступного разу, я буду спокійна як ніколи, я не захочу справляти на тебе враження, не захочу дивитись тобі в очі, не захочу, щоб ти щось розумів. І в цей момент тобі б стало прикро, якби ти знав всю історію так, як знаю її я. Але ти не знаєш, ти навіть не здогадуєшся про те, як я видихаю спогади про тебе ночами. І так ти станеш моментом з мого минулого, просто знайомим, з яким можна поговорити про погоду. Ти відчуєш, що ти щось назавжди втратив?

п.с. Я згадала собі, для чого колись заводила цей блог. Просто для себе, щоб можна було писати все, що приходить в голову. 

п.п.с. Те, що я написала, це неправда і не стосується нікого, просто прийшло в голову, як Булгакову його "Майстер і Маргарита":) Якби насправді стосувалось - я б не писала це в блозі хаха. Не виставляю особисте напоказ і по-моєму це непогана звичка:)

п.п.п.с. Деколи мені здається, що в мені помер журналіст. Саме тому я зараз знайшла собі роботу письменника в інтернеті, і замість того, щоб писати тут - я б могла зараз писати там і заробляти на цьому гроші. Але чомусь все-таки тут мені краще пишеться хаха.

п.п.п.п.с. Реально - треба більше спати.

You Don't Know Me

п.с. Сьогодні в мене був один з тих вечорів, які бувають дуже рідко - я зовсім нічого не робила, нікуди не ходила і ні про що особливо важливе не думала. Осттаннім часом я це рідко собі дозволяю. І навіть часто забуваю, як же ж я люблю бути наодинці. Як я люблю недовгу самотність і спокій. І ще я люблю дивитись фільми, сьогодні то був Матч Пойнт (насправді після того фільму просинається ненависть до деяких осіб чоловічої статі і гостре відчуття несправедливості - тому краще той фільм дивитися в хорошому настрої, взагалі він класний). Я вже давно бачила цього актора то тут, то там, але ніколи особливо не звертала уваги. А сьогодні до мене дійшло, that he is hot. 

п.п.с. Вся справа в британському акценті. Уххх.

п.п.п.с. Матч Пойнт раджу подивитися. "Ніколи не взнаєш, хто для тебе близька людина, поки не прийде кризовий момент. Хочеться заховати свою вину під коврик і жити так, ніби нічого не сталося. І приходиться". Насправді на ту тему мені хотілося б писати довго і багато. Просто мене дивує, на що здатні піти люди заради матеріального комфорту. Бо все-таки мені здається, що основне - це те, що всередині. І ніяка машина чи вілла на березі океану не зможе принести щастя, якщо до неї приходиться йти по трупах. Ніяка сума на рахунку в банку не перекриє душевного неспокою, від якого зриваєшся вночі і здається, що хтось випустив все повітря з кімнати. Мабуть, це найгріше, що може статися з людиною - назавжди втратити душвний спокій. Не можу придумати нічого гіршого. Одним словом - треба дивитись фільм, щоб зрозуміти про що я говорю:)

Classic Never Takes You Down

Нет таких женщин, которые, отправляясь в театр, не надеялись бы, что сами также будут немножко предметом зрелища. А.Карр

 Звичайно ж, в кожного є свій стиль. Це щось таке,  що дане нам від народження, - наприклад як риси обличчя чи характеру. Але класика - це класика. Вона ніколи не стане застарілою, немодною, а гословне - вона підходить абсолютно всім. Раніше я досить скептично ставилась до класичного одягу, але зараз я відчула його перваги на сто відсотків. Мені навіть здається, що класика додає впевненості в собі. А те, що в діловій сфері дівчину, яка одягнута в хороший чорний костюм сприймуть серйозніше, ніж дівчину в міні-платті - то незаперечний факт.

 Тому тепер кожного разу, коли я не знаю, що вдягти (то проблема всіх дівчат, я впевнена хаха) - я вибираю найпростіші клаичні брюки і хорошу блузку. І звичайно ж - високий каблук. І відчуваю себе на всі сто.

п.с. До речі, те як нас сприймає оточуючий світ напряму залежить від того, як сприймаємо ми самі себе. Подобатись собі - це перший основний крок до успішного дня:)