Sunday, December 23, 2012

...

     Якби ми вчились так, як треба - то й мудрість би була своя. Якщо не помиляюся, то слова Шевченка. Чомусь останнім часом ця фраза постійно крутиться в моїй голові.
     Мені навіть здається, що ця фраза - прекрасний висновок, який можна зробити на п'ятому році навчання в двох інститутах, один з яких "європейський", а інший вважається третім за престижністю в Україні. По-моєму на випускному всім мають вручити не дипломи, а гарні кольорові заламіновані картки, на яких червоними буквами буде написана та фраза.
     Не те, щоб я жаліла тих п'яти років. В тих рамках, які нав'язані нам суспільством, від освіти ще ніхто не втік. А навіть якщо втік - то нічого хорошого з того не вийшло.
     Мені просто здається, що суть тої "освіченості" в заламінованій картонці. П'ять років переливати з пустого в порожнє про "ринкову економіку", п'ять років вчити один і той самий непотрібний предмет, тупо теоретичний, без ніякого застосування до реального життя. 
     По-перше, тих, хто складає навчальні "програми" пора давно перестріляти. По-друге, треба якось розширяти кругозір.
     Мені здається, що реальності більше навіть в художніх книжках, з яких можна взяти принаймні якусь ідею. Ідею, а не набір тупих визначень. Я чесно признаюся, з кожної дисципліни, яка записана в моїй заліковці (а за 5 років їх там назбиралося), нам розказували про "предмети і методи". І от, 23 грудні 2012 року, переживши кінець світу і покинувши еру Риб, я так і досі не розумію, що ж то таке - той "предмет і метод". Дибілізм.
     Хочу я подивитися хоча б на одну людину (крім викладача якогось чудо-предмету), якій десь пригодився чи "предмет" чи "метод".
     Ненавиджу ту всю систему, яка сприяє тупізму людей. Розвитку нуль. Просто зазубрення того, що давно до нас придумали і вирішили. 
     І знову. Замість того, щоб зробити щось корисне, прочитати якусь книжку нарешті - так от, замість того треба знову здавати якісь екзамени. Залік з цивільного захисту (шо за нахуй, я перепрошую ???). Прекрасно.
    А потім починається довга і нудна пісня з фраз, які так люблять говорити наші батьки, і викладачі, і взагалі всі, хто крутиться в тій системі. "Треба знайти яку-небудь роботу --- Треба заробити які-небудь гроші, щоб було чим платити за мінімальні потреби і задоволення --- Треба народити дітей і нав'язати їм думку, як важливо отримати хорошу освіту --- Треба зібрати гроші і відправити дітей вчитися --- Треба, щоб діти зубрили ту саму теорію, щоб могли потім знайти роботу". Чомусь згадалася книжка Р.Кійосакі і його теорія про "крисіниє бєга". Так-так, дуже влучно підібрана назва.
     Або ще одне "ой, зараз так важко знайти роботу, ніхто не хоче брати людей без досвіду роботи". Я не можу, ця фраза так мене веселить. Так гарно перефразовано, але я бачу це трошки по-іншому "ніхто не хоче брати людей тупих і без будь-яких ідей, нездатних придумати щось нове і принести хоч якусь користь". Тут зараз зі мною всі дуже б не погодились, знаю:) От тільки як тоді пояснити той факт, що дехто все-таки дечого в тому житті добивається? Якщо б нікого не брали на роботу, то ніхто б не працював. Я б зараз не могла написати цю статтю, бо не було б мого комп'ютера, не було б блогпосту, не було б Інтернету, ні світла. Ніхто б не придумав цього всього, бо ніхто б не працював за такою поширеною теорією. 
      Я навіть не знаю, чому мене так потягнуло на таку тему. Може тому, що в мене завтра екзамен з предмету, поверхневі знання з якого не пригодяться мені навіть в найбезглуздіших снах? А може тому, що мені шкода, що то все я зрозуміла не п'ять років тому, а трохи пізніше? А може тому, що страшно усвідомлювати за п'ять хвилин від магістерського диплому, що все це до сраки. А може тому, що "якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя".
     Добре, що вчитись ніколи не пізно, треба тільки знайти правильні шляхи і правильних вчителів:) Час, досвід, реальний світ, власні висновки і власні думки, власні точки зору. Краще вже думати не так, як всі, ніж жити, так як всі.

Saturday, December 22, 2012

2012

За останні три-чотири роки в мене виробилася така-собі професійна звичка (я ж все-таки бухгалтер) - складати "річну звітність". Тільки не фінансову з активами і пасивами, а просто підбивати підсумки року. 
Часто мені говорять, що в моєму житті завжди відбувається щось цікаве. Але я цього не відчуваю. Навіть навпаки - подій мені завжди бракує. 
Мабуть це тому, що я ненавиджу буденність і навіть один день, проведений без нервів і емоцій - це даремно прожитий день.
Так як через тиждень по телевізору покажуть "галубой аганьок" і всі успішно, без кінця світу і всяких інших катаклізмів увійдуть до нового етапу буденності під назвою "2013", якраз час згадати все, що відбулося за минулих 365 (чи 366?) днів:)
І тааак, за цей рік я:
- переконалася на власному прикладі, що мрії здійснюються
- зрозуміла, що мрії бувають неправильні
- переконалася, що гроші вирішують далеко не все
- вирішила, що "вдало вийти заміж" не вирішує проблем
- зрозуміла, що найважливіше в житті - самореалізація
- в десятий раз переконалася, що треба побачити весь світ
- дізналася, що заробляти гроші самостійно - це круто
- усвідомила, що завжди треба вірити в себе

А ще я:
- отримала перший запис в трудовій книжці
- навчилася самостійно заробляти гроші
- закохалася (потім виявилось, що не зовсім)
- побачила принца Данії
- граф Данії зробив мені комплімент:)
- поїхала вчитись в Краків
- працювала в аеропорту, про що мріяла в дитинстві
- завела багато нових друзів
- прочитала багато нових книжок (нових для мене)
- дуже багато сміялася
- дуже багато фліртувала
- почула багато приємних слів
- мала всякі-різні пригоди і навіть боялася за своє життя:))

Напевно я щось забула, хороше швидко забувається. Але, я думаю, цього достатньо:) А скільки планів на 2013! От тільки озвучувати їх не  можна)
Сподіваюся, що кожному є що згадати:)

p.s. I want to have an amazing story to tell at the end of 2013

Tuesday, December 18, 2012

Such A Lonely Day

Я чекаю від цієї зими пригод, а ще мене не покидає відчуття, що скоро станеться Щось Цікаве. І моє життя круто повернеться, хоча б на якихось 90 градусів:) А чого чекаєте ви?







Thursday, December 6, 2012

Remembering The Forgotten

Кажуть, завжди добре повертатися додому. Вчора зранку в той момент, коли я сідала в автобус на станції Krakow Główny, я відчувала себе майже щасливою людиною.Але написати я хотіла не зовсім про мою дорогу додому, і не про те, яка я була рада побачити тут всіх близьких (а я була дуже рада). Мова навіть не про те, що з понеділка сесія, яку здати буде дуже важко....
Мені зараз думається про інше. Ніколи більше не буду втікати від проблем, від емоцій, від почуттів. 1 жовтня, коли за моєю спиною опинився український кордон, в мене було відчуття, що за ним залишилось все, що не давало мені нормально спати. Мені навіть здавалося, що це "все" не просто там залишилося, а стерлося, забулося і більше ніколи в моє життя не повернеться. В Кракові все було якось легко як два плюс два. Так легко було жити. 
З поверненням до Львова все стало на свої місця. А все тому, що недаремно є слова в пісні "but you can't outrun yourself"...
А я так хотіла це зробити - обігнати саму себе, почати все навіть не з нової сторінки, а з нової книжки. Але якщо хворий зуб не лікувати - то рано чи пізно біль повертається. І з цим треба щось робити:)
Тепер я на власній помилці навчилася (всі знають, хто вчиться на власних помилках). Тепер я навчилася, що втекти від себе неможливо. Як би цього не хотілося. Niestety:) 
З іншої сторони - з понеділка сесія і часу на всякі дурниці немає. Ну хіба трошки можна дозволити собі в 3:25 ранку в перерві між написанням контрольної з судово-бухгалтерської експертизи:))