...

     Якби ми вчились так, як треба - то й мудрість би була своя. Якщо не помиляюся, то слова Шевченка. Чомусь останнім часом ця фраза постійно крутиться в моїй голові.

     Мені навіть здається, що ця фраза - прекрасний висновок, який можна зробити на п'ятому році навчання в двох інститутах, один з яких "європейський", а інший вважається третім за престижністю в Україні. По-моєму на випускному всім мають вручити не дипломи, а гарні кольорові заламіновані картки, на яких червоними буквами буде написана та фраза.

     Не те, щоб я жаліла тих п'яти років. В тих рамках, які нав'язані нам суспільством, від освіти ще ніхто не втік. А навіть якщо втік - то нічого хорошого з того не вийшло.

     Мені просто здається, що суть тої "освіченості" в заламінованій картонці. П'ять років переливати з пустого в порожнє про "ринкову економіку", п'ять років вчити один і той самий непотрібний предмет, тупо теоретичний, без ніякого застосування до реального життя. 

     По-перше, тих, хто складає навчальні "програми" пора давно перестріляти. По-друге, треба якось розширяти кругозір.

     Мені здається, що реальності більше навіть в художніх книжках, з яких можна взяти принаймні якусь ідею. Ідею, а не набір тупих визначень. Я чесно признаюся, з кожної дисципліни, яка записана в моїй заліковці (а за 5 років їх там назбиралося), нам розказували про "предмети і методи". І от, 23 грудні 2012 року, переживши кінець світу і покинувши еру Риб, я так і досі не розумію, що ж то таке - той "предмет і метод". Дибілізм.

     Хочу я подивитися хоча б на одну людину (крім викладача якогось чудо-предмету), якій десь пригодився чи "предмет" чи "метод".

     Ненавиджу ту всю систему, яка сприяє тупізму людей. Розвитку нуль. Просто зазубрення того, що давно до нас придумали і вирішили. 

     І знову. Замість того, щоб зробити щось корисне, прочитати якусь книжку нарешті - так от, замість того треба знову здавати якісь екзамени. Залік з цивільного захисту (шо за нахуй, я перепрошую ???). Прекрасно.

    А потім починається довга і нудна пісня з фраз, які так люблять говорити наші батьки, і викладачі, і взагалі всі, хто крутиться в тій системі. "Треба знайти яку-небудь роботу --- Треба заробити які-небудь гроші, щоб було чим платити за мінімальні потреби і задоволення --- Треба народити дітей і нав'язати їм думку, як важливо отримати хорошу освіту --- Треба зібрати гроші і відправити дітей вчитися --- Треба, щоб діти зубрили ту саму теорію, щоб могли потім знайти роботу". Чомусь згадалася книжка Р.Кійосакі і його теорія про "крисіниє бєга". Так-так, дуже влучно підібрана назва.

     Або ще одне "ой, зараз так важко знайти роботу, ніхто не хоче брати людей без досвіду роботи". Я не можу, ця фраза так мене веселить. Так гарно перефразовано, але я бачу це трошки по-іншому "ніхто не хоче брати людей тупих і без будь-яких ідей, нездатних придумати щось нове і принести хоч якусь користь". Тут зараз зі мною всі дуже б не погодились, знаю:) От тільки як тоді пояснити той факт, що дехто все-таки дечого в тому житті добивається? Якщо б нікого не брали на роботу, то ніхто б не працював. Я б зараз не могла написати цю статтю, бо не було б мого комп'ютера, не було б блогпосту, не було б Інтернету, ні світла. Ніхто б не придумав цього всього, бо ніхто б не працював за такою поширеною теорією. 

      Я навіть не знаю, чому мене так потягнуло на таку тему. Може тому, що в мене завтра екзамен з предмету, поверхневі знання з якого не пригодяться мені навіть в найбезглуздіших снах? А може тому, що мені шкода, що то все я зрозуміла не п'ять років тому, а трохи пізніше? А може тому, що страшно усвідомлювати за п'ять хвилин від магістерського диплому, що все це до сраки. А може тому, що "якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя".

     Добре, що вчитись ніколи не пізно, треба тільки знайти правильні шляхи і правильних вчителів:) Час, досвід, реальний світ, власні висновки і власні думки, власні точки зору. Краще вже думати не так, як всі, ніж жити, так як всі.

2012

За останні три-чотири роки в мене виробилася така-собі професійна звичка (я ж все-таки бухгалтер) - складати "річну звітність". Тільки не фінансову з активами і пасивами, а просто підбивати підсумки року. 

Часто мені говорять, що в моєму житті завжди відбувається щось цікаве. Але я цього не відчуваю. Навіть навпаки - подій мені завжди бракує. 

Мабуть це тому, що я ненавиджу буденність і навіть один день, проведений без нервів і емоцій - це даремно прожитий день.

Так як через тиждень по телевізору покажуть "галубой аганьок" і всі успішно, без кінця світу і всяких інших катаклізмів увійдуть до нового етапу буденності під назвою "2013", якраз час згадати все, що відбулося за минулих 365 (чи 366?) днів:)

І тааак, за цей рік я:

- переконалася на власному прикладі, що мрії здійснюються

- зрозуміла, що мрії бувають неправильні

- переконалася, що гроші вирішують далеко не все

- вирішила, що "вдало вийти заміж" не вирішує проблем

- зрозуміла, що найважливіше в житті - самореалізація

- в десятий раз переконалася, що треба побачити весь світ

- дізналася, що заробляти гроші самостійно - це круто

- усвідомила, що завжди треба вірити в себе

А ще я:

- отримала перший запис в трудовій книжці

- навчилася самостійно заробляти гроші

- закохалася (потім виявилось, що не зовсім)

- побачила принца Данії

- граф Данії зробив мені комплімент:)

- поїхала вчитись в Краків

- працювала в аеропорту, про що мріяла в дитинстві

- завела багато нових друзів

- прочитала багато нових книжок (нових для мене)

- дуже багато сміялася

- дуже багато фліртувала

- почула багато приємних слів

- мала всякі-різні пригоди і навіть боялася за своє життя:))

Напевно я щось забула, хороше швидко забувається. Але, я думаю, цього достатньо:) А скільки планів на 2013! От тільки озвучувати їх не  можна)

Сподіваюся, що кожному є що згадати:)

p.s. I want to have an amazing story to tell at the end of 2013

Such A Lonely Day

Я чекаю від цієї зими пригод, а ще мене не покидає відчуття, що скоро станеться Щось Цікаве. І моє життя круто повернеться, хоча б на якихось 90 градусів:) А чого чекаєте ви?

Remembering The Forgotten

Кажуть, завжди добре повертатися додому. Вчора зранку в той момент, коли я сідала в автобус на станції Krakow Główny, я відчувала себе майже щасливою людиною.Але написати я хотіла не зовсім про мою дорогу додому, і не про те, яка я була рада побачити тут всіх близьких (а я була дуже рада). Мова навіть не про те, що з понеділка сесія, яку здати буде дуже важко....

Мені зараз думається про інше. Ніколи більше не буду втікати від проблем, від емоцій, від почуттів. 1 жовтня, коли за моєю спиною опинився український кордон, в мене було відчуття, що за ним залишилось все, що не давало мені нормально спати. Мені навіть здавалося, що це "все" не просто там залишилося, а стерлося, забулося і більше ніколи в моє життя не повернеться. В Кракові все було якось легко як два плюс два. Так легко було жити. 

З поверненням до Львова все стало на свої місця. А все тому, що недаремно є слова в пісні "but you can't outrun yourself"...

А я так хотіла це зробити - обігнати саму себе, почати все навіть не з нової сторінки, а з нової книжки. Але якщо хворий зуб не лікувати - то рано чи пізно біль повертається. І з цим треба щось робити:)

Тепер я на власній помилці навчилася (всі знають, хто вчиться на власних помилках). Тепер я навчилася, що втекти від себе неможливо. Як би цього не хотілося. Niestety:) 

З іншої сторони - з понеділка сесія і часу на всякі дурниці немає. Ну хіба трошки можна дозволити собі в 3:25 ранку в перерві між написанням контрольної з судово-бухгалтерської експертизи:))

Crossing The Moments

І на додаток відео, яке дуже навіть непогано мотивує до всього:) Як виявилось, цей виступ Джобса давно популярний в інтернеті, але я побачила його декілька днів тому. Мені сподобалось. Все-таки є люди, які можуть навчити більше, ніж навчання в університеті. І події, які можуть дати набагато більше досвіду.

Comfortable Feeling

Декілька днів тому в Кракові була зима. Сьогодні вже нема, а на завтра взагалі обіцяють +16. Але два дні падав сніг і він нагадав мені про те, що скоро Новий Рік. Взагалі зима асоціюється в мене з чимось комфортним і затишним. Хочеться залізти під ковдру і дивитись "Сам вдома". А ще хочеться отримувати повідомлення і знати, що десь мене чекають і люблять. Вдягнути теплі в'язані шкарпетки і сидіти з величезною чашкою гарячого чаю (хм, або вина) біля ялинки. І ще хочеться гуляти в якомусь львівському парку, коли падає сильний-сильний сніг. Хочеться новорічно-різдвяного настрою і спокою. Минулі новорічні свята були в мене просто нереально ненормальними і з купою незрозумілих подій. Цього разу я сподіваюсь все-таки "знайти своїх і заспокоїтись", як було в тій фразі.

Сьогодні знайшла ще одну схожість між Львовом і Краковом - кафе в стилі нашої гасової лампи. Не дуже люблю такі заклади, але атмосфера була приємна і глінтвейн дуже навіть смачний:) 

Everyday Life #1

     На прохання декількох людей і в зв'язку з тим, що в мене появилось яке-не-яке натхнення до писанини, розкажу пару слів про все, що відбувається вже майже цілий місяць тут, на вулиці Вітольда Будрика:) І не тільки. 

     Почну напевно з того, як я тут опинилася. Тобто почну від початку. Мене декілька разів питали тут, як організувати навчальну поїздку в Польщу. Цього я точно не знаю, треба просто опинитись в правильному місці і в правильний час. Все організовувала моя кафедра, від мене вимагалось тільки прийняти рішення - їхати чи не їхати. Досі не визначилась, чи правильно я зробила, бо завжди треба від чогось відмовитись, щоб щось отримати. Або принаймні отримати плани на майбутнє і якісь слабкі перспективи. Не знаю, що з того всього вийде, це покаже майбутнє, наперід загадувати не хочеться.

     Мені згадуються слова з однієї пісні "це ненормально, коли все стабільно, ми ж тільки люди і постійно змінюєм темп". Якраз зараз в мене таке відчуття, ніби я конкретно змінила темп життя. А ще я потрапила в абсолютно незрозуміле для мене середовище і абсолютно незручні умови життя, але не можу сказати, що бачу в тому мінуси. Навіть навпаки. Зараз мені здається, що з чим нижчого старту я почну, тим краще в мене все вдасться. Принаймні мотивації щось робити в мене як ніколи багато, тому що завжди хочеться чогось значно кращого. 

     Тепер про інше. Я дуже люблю кудись їздити і бувати в нових місцях, але найбільше задоволення мені приносить, коли я не просто приїжджаю туристом в нове місто на три дні, а коли я змінюю місце надовго. Тоді вдається не тільки побачити щось нове, а й відчути себе зовсім по-іншому. Згадуючи ту ж Америку. Тепер, коли я ходжу вулицями Кракова (особливо по набережній Вісли біля Вавеля), я змушую себе повірити, що це моє місто і що в майбутньому тут буде ой як багато цікавого.

     Краків дуже нагадує мені Львів, тільки збільшений в декілька разів:) Трошки більше цивілізації, трошки далі на Захід, трощки більще культури, трохи більше розвитку. але загалом - дуже схоже. Магазинів тут більше і ходити на шопінг - одне задоволення. А ще тут водії автобусів - ідіоти, з одним таким я вже мала можливість познайомитись:) Всюди ж мають бути якісь мінуси)

      А ще мене нервує той факт, що я тут вже майже місяць і досі не була ні в яких цікавих місцях. Стільки планів, але як не одне, то друге - або дощ, або немає з ким піти або-або. В найближчому майбутньому я все-таки надіюся виправити ситуацію і найближчі вихідні провести якось по-людськи:)

      Ще мене розпитували про те, яке тут навчання, то про це я теж якось напишу. Думаю, скоро:) Єдине, чим можу похвалитись - цього тижня в мене були пари з 8 ранку до 6 вечора, при чому всі - з українським викладачем з львівським політеху. З нетерпінням дочекалась вечора п'ятниці юхууу!

 А так Соломія жарить млинці в 8 ранку після дня економіста, поки всі сплять як вбиті:))

Have A Nice Week-End

По-моєму найважливіше в житті - це знайти "своїх" людей. Можна жити в найкращому місці, мати  мільйон можливостей і перспектив, але поки ти не маєш поряд близьких людей, людей, які тебе зрозуміють, людей, з якими в тебе спільні інтереси і просто спільні теми для розмов...Так от, до того моменту життя не може бути на всі сто повноцінним. Просто дехто може бути цікавим, розумним і оригінальним, а декого ти можеш назвати "своєю людиною". І це зовсім різні речі:) Тому, куди б ви не їхали, беріть з собою друзів, беріть "своїх". Тоді будь-яке задоволення від почутого, побаченого і зробленого можна буде помножити на два, на три або навіть на десять.

Але, не буду зараз про погане:)

В Кракові шикарна погода. Взагалі тема погоди - це не найцікавіша тема. Зазвичай про погоду починають говорити в тих випадках, коли сказати немає чого. Але зараз я просто не можу упустити цей момент, бо в нас майже літо. А ще мені подобається Краків, бо тут всі катаються на роликах і велосипедах. Навіть професори-викладачі:)

Я вже придумала собі, який велосипед я собі куплю і як буду їздити на ньому тут влітку:)

А в нас поки шикарно тепло і це піднімає настрій. Незважаючи на всякі дрібні проблеми, незважаючи на те, що деколи буває сумно і бракує "своїх", все-таки стільки позитивних моментів ^^

Carry You Home

Другий тиждень я тут і другий тиждень мені не віриться, що це надовго. Я відчуваю себе туристом і ще мені здається, що з дня на день я зберу свої чемодани і поїду додому. З іншої сторони - я вже починаю звикати до всього, що тут відбувається. До міста і людей. Не можу сказати, що я в захваті від життя в гуртожитку, але з чимось приходиться миритись. Всі незручності - то тимчасово і скоро все налагодиться, принаймні я на це надіюся. До того ж, гуртожитки в Польщі - це все-таки не українські гуртожитки і звикнути до них не так вже й важко.

Навчання в Польщі це окрема історія. Не знаю, що буде далі, але поки що я відчуваю себе на канікулах хаха. До речі, викладачі досить цікаві і пари приносять мені задовлення, хоча за цей тиждень в нас було аж чотири пари:) 

Краків дуже навіть непогане місто. А головне - тут можна відчути себе майже як у Львові. Ну дуже воно схоже. Можливо це не найкраще місце, щоб робити кар'єру, але поки мені тут подобається:) Я ще не визначилась зі своїми улюбленими місцями тут, бо бачила не так вже й багато, але набережна Вісли біля Вавельського замку - то однозначно круте місце! Обов'язково прогуляюсь туди ще раз на вихідних:)

п.с. Wkrótce będzie dalej:)

Shopping Inspiration

Поки за вікном падає дощ:)
п.с. якось я обов'язково зберуся з силами і напишу щось цікаве про Краків, як мене і просили. Але це буде не сьогодні. Зараз в мене є натхнення хіба до того, щоб поспати:)

I Wear My Sunglasses

Я тепер ще більше люблю четвер, оскільки в четвер в мене вихідний. Я (як це часто буває) спланувала на сьогодні купу всього, але вдалося зробити тільки одне - походити по магазинах. Я думаю, дівчата мене зрозуміють - моральне задоволення по 100-бальній шкалі можна оцінити як мінімум на 98:) Зроблю скидку в два бали на те, що часу було дуже мало і наступного разу похід в Галерею Краковську треба робити з самого ранку і якраз до вечора.
Поки я на годину застрягла в Zara, там цілий час крутили одну пісню, яка тепер надовго застрягла в мене в голові, прикольна така!

А ще я сиджу і цілий вечір слухаю Pink в навушниках, поки в мене в кімнаті мужики грають в контр-страйк. Треба і мені якось попробувати.

Krakow #1

Ітаааак, на четвертий день я нарешті добралась сюди і вирішила написати декілька слів. Оскільки нового нереально багато - писати про все і зразу я не буду. Для початку скажу одне - тут круто! Коли в неділю вночі я менше за все в житті хотіла сідати в автобус, коли ще тиждень тому мене мучили сумніви про те, чи варто взагалі кудись їхати, то зараз я точно зрозуміла, що всі можливості, які нам даються в житті - то на краще. 

Поки що я занадто мало знаю Краків, щоб писати неймовірні історії. Але все ще попереду, за наступні півроку я встигну написати ще 100500 слів і розказати про все-все, що чекає львівського студента в Польщі. Поки що декілька фоток, які ми встигли зробити гуляючи по Площі Ринок. До речі, ми живемо за 20 хвилин від центру:)

п.с. to be continesd soon:)
п.п.с. а завтра в мене вихідний і я йду на шопінг. оу єєєєє))