For Those, Who Are 20-Something

    Коли нам двадцять з плюсом, це, напевно, найкращий і дуже швидкоплинний етап нашого життя. Саме тому цей момент мусить бути використаний. Це час, коли 1) ми достатньо дорослі, щоб здійснювати свої мрії і 2) ще не достатньо старі, щоб розуміти, що деякі речі ніколи не стануться.

   Це час найбльших злетів і падінь, ну і теж час, коли ми засвоюєм найважливіші життєві уроки. В двох словах - перкрасний час, як не крути.

   То що з тими мріями? Недавно ми з подругою проходили біля оперного театру Кракова, коли випадково зустрілись в поїзді по дорозі з роботи, ми спішили, бо в кожної були свої справи в центрі. Біля того оперного ми зустріли чувака (а треба віддати належне погоді - вона була мега паршива, майже падав дощ, стояв бридкий краківський туман і було просто дуже-дуже неприємно), а цей хлопець тикався від людини до людини і намагався щось втиснути. Я особисто нанавиджу коли до мене підходять на вулиці (і вриваються в мій особистий простір), намагаючись щось дати/запитати/продати/порадити і я завжди включаю стовідсотковий ігнор, це щоб не сказати, що я і хамсько можу себе повести. Ми пройшли мимо, я огризнулась, що він щось там від мене хотів, а Вікі сказала мені, що він там тусується постійно і роздає людям свої власні книжки, то в нього така система маркетингу, як виявилося.

    На перший погляд то виглядає ідіотсько. Тобто, який в тому сенс? Невже він заробить таким способом реальні гроші на життя? Я думаю шансів нема.

   Але якщо одного дня, стоячи отако під театром і під дощем, йому під руки попадеться якийсь відомий режисер і в імпульсі моменту він купить цю книжку? Або власник якогось величезного видавництва? А що, якщо цей режисер шукає якусь історію з отаким дивним фоном? Може він (це я далі про режисера) захоплюється настандартними людьми, або просто вірить в якусь карму? І тоді цей хлопець підпише контракт на нову книжку, або ж з його розповіді зроблять сценарій? Що тоді? Таке може статися, це справді може бути...

    Хоча, здається мені, в цього чувака зовсім немає таких амбіцій (а може і є), може він просто надіється продати два екземпляри якимось перехожим, які над ним зжаляться, але одночасно - щось велике може статися в якийсь один короткий момент.

    Ми з Вікторією поговорили про це кілька хвилин і змінили тему, але потім ввечері я ще довго про це думала.

    Скільки моїх знайомих без натяжки можна назвати талановитими, скільки з них мають потенціал і всі можливості робити щось вартісне, щось, що може зробити людину щасливою. Але вони цього не роблять. Чому? Зовсім не тому, що вони ліниві, не в тому справа. Справа в тому, що вони в  себе не вірять. Все, на що вони наважуються - це зібрати свої ідеї в коробку, наклеївши на неї етикету "втрачені надії", покласти її на верхню поличку в шафі (щоб ніхто не бачив). Коли вони постаріють (ці люди), то витягнуть коробку з шафи, здмухають пилюку, і будуть дивитись на ці пережитки минулого з дуже глибоким смутком, і то буде невесела історія.

    Еххх, скільки разів треба впасти, поки щось не вдасться? Багато! А скільки разів хтось буде сміятися, бо ми пробували і впали? Багато! Сказати, що мені байдуже - то була б брехня. Мені то не все одно. Нікому не байдуже, коли нам попадається невдача, тому що кінець світу здається дуже реальним. Ми відчуваєм щось типу " о бооооже, мені ніколи не стане краще, і т.д. і т.п.". Особисто я, коли жорстко обламуюсь (а то час від часу стається - напвено для гармонії в житті і щоб я інколи на землю спускалася) - в той момент я бачу на власні очі, як моє життя розвалюється як картковий будинок, кожна деталь розлітається на частинки і все стає чорно-сірим, та нуууу, я можу продовжувати до нескінченності...

   Ясно, що все з часом стає на свої місця, і навіть краще, ніж колись. Приходять нові люди, нові події, нові плани, ну бо життя не зупиняється ні за яких обставин. Те, що щось-там в нас пішло не так - на глобальному рівні не значить абсолютно ні-чо-го.

    І от ще раз згадала про хлопця, цікаво про що він там пише? Може наступного разу я-таки куплю в нього книжку:)    

  Повертаючись до теми натхнеяння (а то вона ні разу не розкрита) і до того факту, що кожен має робити те, що любить - кидаю кілька фоток з минулих вихідних - з ретро ярмкрки у Forum Przestrzenie, зорганізованої Kogel Mogel. Просто приклад, як люди дають собі раду з маленькими мріями.

For Those, Who Are 20-Something

    Being at the age of twenty-something is, probably, the very best and extremely short moment. This is why it needs to be used. This is the time when: 1) you're old enough to be able to make your dreams real and 2) you're not too old to realize some things will never happen.

   This is the time for biggest ups and downs ever, the time when most important life lessons and learned. Well, great time, no doubts.

    So what about the dreams? Today I had a walk with a friend of mine - we were coming back from work and each of us had some small business to do downtown, so we were running near the Opera House and we saw a guy (standing in a gloomy Krakow street, it almost rained and was for sure not-not nice), he was approaching random people in the street, trying to sell something. I personally hate this thing (when anybody wants to sell/ask/give me smth this way) and I behave quite indifferent (not to say rude hehe). We passed him, and Viki told, that this guy is selling his own book and that he can be found at that place quite often and just does marketing this way.

    Well, this may look stupid from first sight, isn't it? I mean, what is the point? What is the chance, that he'd earn real money, doing this? I don't think it makes sense.

    But what if one day, standing like this, looking ridiculous, he'd meet a strange guy - a director, looking for an unusual scenario for a film, or a weird owner of a huge bookstore? What if this director is looking for a story with a strange author's background? What if he signs a contract for next book? Or a film, based on his writing? Can be, this actually CAN happen.

     Maybe this funny guy doesn't have such ambitions (or maybe he has), maybe he just wants to sell two books to someone, who'd feel sorry for him, but at the same time - big things can come.

     We talked about it for a while, then we forgot. But I keep thinking about it. 

    How many people I know with talents, with huge potential, with the ability to do something nice, useful, interesting, something-to-make-them-happy. But they don't really do it. Why? Not because they are lazy. Because they don't believe that trying - is already a first step. They gather all the good ideas in a big black box (called "lost hopes") and put it on the top shelf in the wardrobe, so nobody could get it). When they grow old, they will take it out and look at all those things with a regret, and that will be already a very very sad story.

    Pffff, how many times we'll have to fail before we make it? A lot! How many times someone will laugh, because we tried and failed? A lot! To say I don't care - would be a lie. I care. Everyone cares when fails because it seems like the end of the World. It feels like "I will never be fine again and so on, and so on". Personally when I fail (in anything and it happens not so rarely) - I see my whole life being ruined like a house of cards, every detail in life sucks, no way out, I can continue the list, but I will better stop.

     Of course things move on, and next day brings new people, new chances and life doesn't stop at all. 

    But I still think of this man, selling his book and I start wondering - what is it about? Maybe I'll go and buy it next time :)

    Coming back to inspirations and to the fact, that everyone should do something (!), just a few photos from last weekend in Forum Przestrzenie at a festival of retro staff Kogel Mogel. Just an example of people doing something they like :)

It's All About The Attitude

    Ви коли-небудь запитували себе - звідки беруться всі наші невдачі і звідки всі перемоги? Це я так, взагальному. Ясно, що зараз ви скажете мені про 100500 побічних факторів, які впливають на наші так звані "білі і чорні полоси". Але абстрагуючись від деталей, що має найбільший вплив? Елементарно і просто - ми самі.

   Як ми думаєм, що говоримо, що робимо, люди, яких впускаєм в своє життя і ті, кого  з цього життя викидуємо... Все це збирається докупи і робить нас нами. Потім це все ще й множиться на наші амбіції... І Voi La!

  Я зовсім не мрійниця. Коли мені було сім років, я з ранку до ночі говорила батькам, як я буду жити і ким хочу стати. Це не було мрією, це було свідомим рішенням семирічної дитини, всі з мене сміялися. Сміялися, коли мені біло сім. Коли мені стало сімнадцять і було очевидно, що погляди не міняються і я не збираюсь "дивитись на речі реально", батьки почали хвилюватись. Коли мені було 20 тато почав впадати в паніку, бо все було як і раніше. І скажу я вам, то не були прості часи. З однієї сторони я розуміла, що є люди, які прожили на світі значно більше ніж я і знають теж значно більше. З іншої сторони я слухала себе і чула, що я хочу або все, або нічого.

   Я ніколи не хоітла (і ніколи не могла) бути десь посередині. Для мене немає великої різниці, чи я добра чи погана. Тілки не посередність, це мене просто добиває...

   Тепер мама з татом з мене не сміються, тепер вони мене підтримують, бо бачать мене щасливою, і бачать, що багато всього попереду.

   А ще мені зараз 24. Багато змінилося і надалі змінюється на очах. Моє життя два роки тому і зараз - то велика різниця і це мене дуже тішить. Я вивчила багато нових речей. Я нарешті починаю усвідомлювати свої мрії, бажання більш глибоко. Якийсь час тому я б скзаала, що хочу бути багатою. Я і досі хочу. Але раніше я не мала конкретних уявлень, як я хочу це зробити, а як не хочу. Зараз я це знаю.
   Я б теж сказала - о, я хочу бути щасливою. Але так само якби хтось спитав, чого конкретно я хочу - важко було б відповісти. Тепер ні, тепер не важко.
   І так, зараз я знаю всього значно-значно більше і це надає впевненості. Правда теж така, що це зовсім не допомагає уникати помилок і розчарувань, цього мені теж вистачає. Але хто не робить помилок?

   А тепер я підходжу до наступного етапу в житті - визначеність. Просто робити те, що нам хочеться, а чого ні?
    Як там кажуть? Love what You do, do what You love! Ну, ви мене розумієте :)    Чому я взагалі почала про це думати? На останніх вихідних я відвідала молодіжну ярмарку польських дизайнерів інтер'єру і я подумала "вааау ці люди справді роблять круті речі". Знаєте яка там атмосфера? Точно не така як в корпо. Дивишся на людей навколо, а вони... а вони Love what They do, do what They love!   Це таки надихає. Це таки нагадує, що життя полягає якраз в тому, щоб робити важливі речі. І я не кажу, що всі мають стати дизайнерами. Я, на приклад, люблю фінанси, але фінанси теж можуть бути різні :)
   Я просто веду до того, що нам необхідно пробувати, пробувати кожного разу, коли з'являється найменша можливість, пробувати навіть коли шанси близькі до нуля (бо близькі до нуля - це ще не нуль).
   Окрім цього - в мене новий грандіозний план і він просто повинен бути успішним. Зробити щось корсне з хорошої ідеї - це подвійна хороша ідея :)
    І на закінчення кілька фото з ярмарки, про яку мова йшла вище TARGI ZAPROJEKTOWANI    

p.s. bigthingstocome

#bigthingstocome

It's All About The Attitude

    Have You ever asked yourselves, what is the main reason for all of the failures and the success? I mean in general. I know You'd tell me about one million circumstances, that draw ups and downs on our timelines. But taking in a whole, what is the main thing? Actually it's quite simple - we are.

    The way we think, the way we act, the things we do, the words we say, the people we let in our lives, the ones we dismiss... These components join in one combination, they make us what we are. And then we multiply it by our ambitions and... Voi La

    I'm not a dreamer at all. Since I was 7 I've been repeating my parents how I'm going to become what I want to be. It wasn't a dream, it was a distinct cold plan of a child. I was so sure of it, it made them laugh. They laughed when I was 7, they started to worry when I became 17 and my point of view didn't change at all. When I was 20 and I told my father, that nothing's different - he was so upset! It was a damn difficult time! On one side, I was listening to people, who lived a long life and knew a lot about it. On the other side - there was me, knowing that either everything or - simply nothing.

    I never wanted (I never actually could) be somewhere in the middle. Being good or bad, it doesn't matter for me. Just not a mediocrity, just not that...

     Now my parents don't laugh at me anymore. Now that support me because they see me happy. They see me even more happy in nearest future.

    Now I'm 24. So, a lot changed. My life 2 years ago and now - it's amazing change and I'm happy about it. Now I'm coming to learn new things. I'm starting to realize my dreams, my wishes and feelings more deeply. Some time ago I would say -  I want to be rich. I still want to. But some time ago I didn't see a clear plan, how I want to reach my aim, and how I don't want to do it.

   I would also say - I want to be happy. But if anybody asked me, what I exactly want - it would be quite hard to answer. And now I know. 

    Now I know a lot-lot more and this makes me more confident. It doesn't help to avoid mistakes and disappointment, I still have a hell of it. But who don't?

    I think next step in life should be distinguishing. Simply doing what we want to do, why not?

    How they say that phrase?... Love what You do, do what You love! You got the point :)

   How did I come across this? Well, last weekend I went to a local event in Cracow where young designers presented their staff. I thought "Wow, these people really do a great job". You know what is the atmosphere like? It's not like in a corporation for sure :) You watch people and they... they what? Love what They do, do what They love!

    It does inspire. It does remind, that life is about doing important things! I don't say everyone should be a designer, not at all. I feel great in finance, but finance also differs :)

    It's just that we should try, try every time we have the smallest opportunity, try even when the chances are almost zero (because almost is not a zero).

    Besides that, I have a new great plan and it must work out :) Making business of a good idea - it's a double good idea :)

    And few photos from last Sunday at TARGI ZAPROJEKTOWANI

    p.s. bigthingstocome

#bigthingstocome