Spring Wish-List

    От чому до щастя завжди бракує зовсім трошки? Навіть коли все складається так, як треба. Коли всі плани втілюються в реальність, все-одно залишається якась дрібниця, яка мусить бути тією "ложкою дьогтю в бочці меду", чи як там в тій фразі кажуть:)
   А з іншої сторони - круто, коли є чого хотіти. І мабуть ніколи не наступить той момент, коли я скажу собі "ну все, тепер я маю те, чого хочу". Добре те, що весь час з'являються нові і нові горизонти.
    І стандартно - з приходом весни (я пам'ятаю як рік тому на початку весни 2012 писала те ж саме) я неймовірно хочу кудись поїхати. Цього разу я хочу в Будапешт. Сама не знаю чого. Так я собі вирішила. Будапешт ще називають Paris of the East, по-моєму дуже мило.
Тепер залишається тільки знайти собі компанію, ну і звісно - спланувати поїздку:) А головне - дочекатися сприятливих погодніх умов))

п.с. Може хтось був в Угорщині?) Ну то поділіться враженнями своїми))

Poems Are Forever

    Мені часто буває шкода, що я розівчилася писати вірші. Колись я часто це робила, а зараз якось зовсім нема ніякого натхнення. Може тому що для того, щоб писати вірші від душі - має бути сумно і треба трохи постраждати. А я стараюсь завжди відганяти від себе негативні думки, печаль і депресію:) І все-таки, почитати вірші я люблю. Особливо Єсєніна, я від нього проооосто в захваті. І ще мені здається, що він не був щасливим. Чомусь складається таке враження після його віршів. Дуже печально і, водночас, дуже гарно. Зачіпає за душу інколи, особливо під відповідний настрій...
    От і сьогодні, в цей не дуже весняний (зовсім-таки не-весняний) вечір мені захотілось посумувати в компанії Єсєніна і гарячого чаю:)
   Якби можна було загадати бажання і отримати в подарунок якийсь талант, я б мабуть попросила про вміння висловлювати думки так, щоб це могло зачепити чиюсь душу. Підбирати слова так, щоб вони не забувалися і залишали свій слід надовго. Бо деколи так багато хочеться висловити, так багато пояснити, а правильних слів бракує...

   п.с. З нетерпінням чекаю весни! Ще ніколи так не чекала на зміну пори року:))

Such A Wrong World...

    Ну що ж, сьогодні була тупа субота. Зате я в сотий раз подивилась "Pride and Prejudice". Цей фільм, мабуть, ніколи мені не набридне. Але я хотіла написати зовсім не про це. Я тут наткнулась випадково на фразу, яка підсвідомо дуже мене рознервувала:)
    Рознервувала, бо це правда. Рознервувала, бо ця правда мені не подобається. Я не хочу жити тільки розумом. Бо я знаю людей, які так живуть. І знаю, що вони нещасливі.
    Я не хочу забувати про почуття. Емоції вже самі по собі приносять в життя щось нове, якийсь колір. Навіть коли ці почуття незрозумілі, дивні, невзаємні і просто не в тему. Але це так сумно уявляти світ, де всі живуть холодним розумом. Такий весь правильний світ, де все сприймається саркастично і ніхто вже не плаче, не  признається в коханні. І робить все дуже раціонально. Вибачте, але я не хочу жити в цьому світі.
    І ще я хочу вірити, що світ таким не буде. Я хочу вірити, що ніщо не змусить мене стати зовсім черствою до всього. І знаходити всьому пояснення. І сприймати людей просто розумом.
    Ну от, субота вдалася хоча б тому, що я точно вирішила, що не все втрачено, поки я так думаю:)

It Feels Like Spring :)

    Останнім часом мало тут писала, знаю:) Це можна пояснити абсолютною відсутністю будь-який емоційних подій, така собі передвесняна депресія.

   Але все змінюється (і це добре), і мій настрій починає змінюватись відповідно до того, як міняються числа на календарі. Я вже нарешті хочу весни. І не тільки за вікном, але і в житті :)

    Так от, весни... Зі всіма змінами, подіями і наслідками. І ніяк інакше:)

    Всіх з 12 березня, прекрасний день!