Колись ми обов'язково зустрінемся знову. Світ тісний, ти ж знаєш. Наші очі знову зустрінуться, але іскри вже не буде, мій погляд для тебе буде холодним і згаслим. І зовсім чужим.
Ти, мабуть, будеш не сам. Але я точно знаю, що ти будеш самотнім - як і тоді коли ми зустрілися вперше, як і зараз, як і потім. А я вже буду не одна, я буду щаслива і забуду тебе, і твій голос, і усмішку і нашу історію, якої насправді не було.
Я навіть зараз згадую тебе нечасто - тільки тоді, коли вночі виходжу на балкон і сиджу там годинами. Я курю, хоч ненавиджу себе за це, але кожного разу коли видихаю дим - намагаюся видихнути тебе з себе. Щоб ти розчинився в повітрі і більше не тривожив мене безсонними ночами. Я дивлюсь на небо і мене вбиває думка, що десь є ти, за декілька кілометрів і ти дивишся на те ж саме небо і не згадуєш мене. А може згадуєш, але це вже мене не цікавить. Тепер це не має ніякого значення.
Бо мені вже не боляче і не хочеться плакати, просто сумно, бо ти нічого не зрозумів. Це як дивитись фільм, в якому люди шукають один одного і розминаються в Нью Йорку на сусідніх вулицях, за дві секунди до зустрічі. І так хочеться крикнути їм в екран - не звертай направо, йди прямо і все буде так як треба. Так само я дивлюсь на нас зі сторони і здається мені, що це поганий фільм. Фільм, в якому навіть не було розв'язки. Режисер зовсім не старався.
Зовсім скоро я вийду на балкон і докурю тебе до кінця. А потім спокійно піду спати і ти більше мені не приснишся. Коли ти зустрінеш мене наступного разу, я буду спокійна як ніколи, я не захочу справляти на тебе враження, не захочу дивитись тобі в очі, не захочу, щоб ти щось розумів. І в цей момент тобі б стало прикро, якби ти знав всю історію так, як знаю її я. Але ти не знаєш, ти навіть не здогадуєшся про те, як я видихаю спогади про тебе ночами. І так ти станеш моментом з мого минулого, просто знайомим, з яким можна поговорити про погоду. Ти відчуєш, що ти щось назавжди втратив?
п.с. Я згадала собі, для чого колись заводила цей блог. Просто для себе, щоб можна було писати все, що приходить в голову.
п.п.с. Те, що я написала, це неправда і не стосується нікого, просто прийшло в голову, як Булгакову його "Майстер і Маргарита":) Якби насправді стосувалось - я б не писала це в блозі хаха. Не виставляю особисте напоказ і по-моєму це непогана звичка:)
п.п.п.с. Деколи мені здається, що в мені помер журналіст. Саме тому я зараз знайшла собі роботу письменника в інтернеті, і замість того, щоб писати тут - я б могла зараз писати там і заробляти на цьому гроші. Але чомусь все-таки тут мені краще пишеться хаха.
п.п.п.п.с. Реально - треба більше спати.
No comments:
Post a Comment