Давненько я нічого не писала. Навіть зараз, посеред ночі, сидячи з повною головою думок, я не знаю з чого почати. Абсолютний хаос в моїй голові не дає спокою ні на хвилину. Я багато разів чула, що період після закінчення навчання - один з найважчих в житті. Але, здається, для мене цей період набув якоїсь особливої форми загострення з деякими, я б сказала, перебільшеннями. Тобто, одним словом, я відчуваю себе зовсім відірваною від світу. А ще в мене таке враження, що постійно крутиться голова від тієї кількості думок, частіше депресивних, ніж позитивних.
До того ж, як відомо, негативні думки притягують негатив, в чому я переконуюсь з дня в день. Я дуже інтенсивно намагаюсь себе переналаштувати на іншу "хвилю", як радіо якесь. Але це не зовсім вдається, а може поки що. Мабуть треба з цим змиритися і просто спрйняти як перехідний етап в житті.
Хочеться вийти на вулицю і кричати, як це роблять інколи в фільмах, кричати, поки не пропадуть всі сили і не залишиться жодної думки в голові. Хочеться прокинутись вранці і зробити все, як треба, але знову нічого не виходить, все повтроюється і інколи здається, що це все якийсь замкнутий круг і нічого не зміниться. Ні в моєму житті, ні (що гірше) в моїй голові.
За світовим законом співпадіння, я вчора прочитала в книжці фразу, яка повністю відображає мій стан. Це було щось типу "Кожен, хто хоче "чогось більшого" повинен бути готовим до того, що одного дня відчує головокружіння. Що це? Страх падіння? Ні, це щось інше. Це голос пустоти під нами, який кличе нас. Це бажання впасти, якого ми жахаємся і намагаємся захистити себе".
Справді дивні відчуття інколи бувають. Тотальне непорозуміння з самим собою і постійне питання "Що робити далі?". Навіть коли оточуючі не можуть зрозуміти. Та до чого тут хтось інший? Ніхто і ніколи не може відчути емоцій, переживань і пристрастей іншої людини. Кожен сприймає світ так, як сприймає. І судити когось за інше сприйняття - це дуже неправильно.
А що робити, коли сам себе перестаєш розуміти? І що робити, коли немає часу і можливості зробити паузу? Я ніколи не задумувалась, наскільки глибоким може бути сприйняття всього. Наскільки глибокими і незрозумілими можуть бути відчуття і думки. А я просто не хочу думати ні про що. Хочу виплутатися з тих нетрів, в які мене затягнула моя підсвідомість, бо все це дуже-дуже мене лякає.
Це всього лиш мій сьогоднішній потік думок, який я навіть не можу нормально висловити, оскільки мені бракує слів. І оскільки я сама до кінця не розумію, що коїться в моїй голові.
Хотілось би вірити, що зрозумівши деякі речі я навчусь чомусь новому, що допоможе в житті. Але більш вірогідно, що жодної користі це не принесе:)
Тим не менше, один урок я засвоїла вже зараз - будь який стан треба сприймати як те, що є. Як те, що треба пережити в собі і зробити висновки. Все,що не стається, рано чи пізно стане нашим досвідом. А досвід - це завжди корисно.
І, знаєте, ще одне. Щастя зовсім не в переліку якихось цінностей, чи подій, чи емоцій. Щастя - це елементарно, це просто гармонія. Бо немає гіршої боротьби, ніж боротьба з самим собою:)
No comments:
Post a Comment