Чесно кажучи, зараз писати тут я катастрофічно не маю часу. Серйозно. В мене взагалі таке відчуття, що мій час горить. Буквально - я ніби біжу кудись і постійно мушу пришвидшувати темп, бо цей час мене доганяє! Оце воно - життя в шаленому темпі.
Але ще поки емоції свіжі, я просто мушу. Мушу про це написати.
І так, я нещодавно повернулася з довоочікуваної відпустки. До речі, відпустка - саме по собідуже підходяще слово в даній ситуації, бо вона мене (я б сказала навіть не мене, а нас), - відпустила!
Просто хочу поділитись зі всіма думкою про те, що є моменти, заради яких варто жити. Варто мучитись, ходити на роботу, прокидатись в 5:30 ранку, сидіти понад робочі години, мити вдома посуд, писати диплом, бути сильним, бути терплячим і ще цей ланцюг буденних речей можна продовжувати безкінечно... Все, з чим ми зтикаємся кожного дня і що здається нам такою нестерпною рутиною - все воно варте знаєте чого? Варте таких моментів, коли ти повністю відпускаєш ситуацію, лежиш на кораблі, дивишся на зірки на небі, розумієш, що все що навколо - просто момент. І він мине. Але який момент! Заради такого моменту можна пережити довгі місяці дощу і холоду, пустий холодильник і ще все що завгодно.
Звісно справа не в самому кораблі, і не в зірках, і навіть не в тому, хто поряд. Справа у всьому цьому разом. Справа в тому, що деколи можна стати просто щаслиим на пустому місці - без прив'язки до минулого чи майбутнього. Простооооо в цей конкретний момент.
Пошлюсь на слова Лєни в цьому моменті: такі моменти треба запам'ятати. Як уривок з фільму і прокручувати в голові потім довго і довго і довго :)
Одне язнаю точно - ці 8 днів серпня залишаться в моїй голові назавжди:) Насправді назавжди. Згадується така фоаза стара, яка пасує як ніщо інше. Трошки її змінивши, можна зробити висновок... Можна забути людей, місця і події, але те, як ти себе відчував в тому місці, з тими людьми, в той конкретний момент - забути неможливо:)
Бажаю ВАМ ВСІМ рано чи пізно, але обов'язково - відчути це. І цінуйте такі моменти, вони реально унікальні. Хоч і нереальні. Але реальність... Reality is boring, you know ;)
Але ще поки емоції свіжі, я просто мушу. Мушу про це написати.
І так, я нещодавно повернулася з довоочікуваної відпустки. До речі, відпустка - саме по собідуже підходяще слово в даній ситуації, бо вона мене (я б сказала навіть не мене, а нас), - відпустила!
Просто хочу поділитись зі всіма думкою про те, що є моменти, заради яких варто жити. Варто мучитись, ходити на роботу, прокидатись в 5:30 ранку, сидіти понад робочі години, мити вдома посуд, писати диплом, бути сильним, бути терплячим і ще цей ланцюг буденних речей можна продовжувати безкінечно... Все, з чим ми зтикаємся кожного дня і що здається нам такою нестерпною рутиною - все воно варте знаєте чого? Варте таких моментів, коли ти повністю відпускаєш ситуацію, лежиш на кораблі, дивишся на зірки на небі, розумієш, що все що навколо - просто момент. І він мине. Але який момент! Заради такого моменту можна пережити довгі місяці дощу і холоду, пустий холодильник і ще все що завгодно.
Звісно справа не в самому кораблі, і не в зірках, і навіть не в тому, хто поряд. Справа у всьому цьому разом. Справа в тому, що деколи можна стати просто щаслиим на пустому місці - без прив'язки до минулого чи майбутнього. Простооооо в цей конкретний момент.
Пошлюсь на слова Лєни в цьому моменті: такі моменти треба запам'ятати. Як уривок з фільму і прокручувати в голові потім довго і довго і довго :)
Одне язнаю точно - ці 8 днів серпня залишаться в моїй голові назавжди:) Насправді назавжди. Згадується така фоаза стара, яка пасує як ніщо інше. Трошки її змінивши, можна зробити висновок... Можна забути людей, місця і події, але те, як ти себе відчував в тому місці, з тими людьми, в той конкретний момент - забути неможливо:)
Бажаю ВАМ ВСІМ рано чи пізно, але обов'язково - відчути це. І цінуйте такі моменти, вони реально унікальні. Хоч і нереальні. Але реальність... Reality is boring, you know ;)
 |
| Із самого початку мене переслідувало бажання щось написати. Це було правильне передчуття хаха |
 |
| Тільки ми зрозумієм :)))) |
No comments:
Post a Comment