Скоро кінець року. Це тільки здається, що ще півтора місяці, але насправді вони пролетять дуже швдко. Найближчим часом в мене намічається повний завал (в хорошому сенсі цього слова), тому зараз, маючи вільну годину для своїх роздумів (на самоті і без ніякого поспіху) я пробую підбивати підсумки. Підсумки 2014...
Не буде перебільшенням сказати, що цей рік для мене був переломним. Це був рік, коли я сказала собі, що змінюю все і все в моїх руках - і я це зробила. Теж, звісно, з великими втратами...
Не буду заглиблюватись в деталі, що саме, як і коли сталося (бо це не надто когось мабуть зацікавить). Я зроблю підсумок по-іншому. Зроблю підсумок у вигялді 10 (я думаю, назбирається) дуже важливих уроків, які я винесла за цей рік. Уроків, які я витримала на своїй шкурі і можу за кожен з них ручатися на всі сто. Все було за приципом 3П: пережито, перевірено і переплакано мною.
Дивлячись за вікно, як падає дощ і листя з дерев я згадую себе в Листопаді 2013! І я згадую і дякую всім, хто за останні 365 днів міняв моє життя - і тим, хто мене розчарував (зробив сильнішою), і тим, хто з'явився в моєму житті нізвідки (і ці люди і є моїм життям тепер) і тим, хто незважаюси ні на що, залишився зі мною як і колись, і пофіг на відстань.
Ну що ж, приступимо.
***написано 11 листопада, а зараз 21 листопада і за останні 10 днів багато всього змінилося :)
***написано 11 листопада, а зараз 21 листопада і за останні 10 днів багато всього змінилося :)
На перстні царя Соломона було написано Omnia transeunt et id quoque etiam transeat, що в перекладі - "все мине, і це теж мине". От знаєте, 11 Листопада 2013 я б не повірила в це, якби навіть сам Соломон воскрес, прийшов до мене і особисто це повторив. Я б розплакалась йому в очі і сказла, що він не знає життя. І що я знаю краще. Так ось, якщо хтось зараз там, де була я - скажу відразу (перепрошую за жорстоке розчарування) - bullshit.
Все проходить - під впливом часу, нових подій і нових людей, нових думок і ситуацій. Звісно, ніщо важливе не проходить швидко і не забувається. Залишається пам'ять, ніхто цього не відміняв. Але насправді все проходить по суті своїх відчуттів... Хочете ви цього чи ні - ЦЕ пройде.
Обережно з мріями - вони мають тенденцію збуватися. Така до тупості банальна фраза, але як не дивно - це правда! Я колись давно хотіла відімстити одній людині, навіть робила це несвідомо. Потім я забула про помсту. Потім я взагалі перехотіла мститися. Потім мені взагалі перестало бути цікаво, чи зможу я зробити цій людині боляче. Потім я людину простила і зовсім не бажала помсти. А потім сталося найсмішніше - та помста, про яку я думала крапелька в крапельку реалізувалася! І ось вона - ця можливість переді мною в точно такому вигляді як я хотіла - от тільки інтереси зовсім змінилися... Це такий парадокс життя, мені досі і смішно і дивно... Тому тепер, бажаючи чогось понад усе, я буду дуже обережно підходити до цих своїх бажань.
Щось за щось. Знаєте, це буде не лише правило, а й моя велика-велика порада! Якщо можете повірити мені на слово - повірте і сприйміть це як аксіому. Діє в 100% всіх випадків. Щось за щось. Якщо комусь потрібне пояснення більш детальне, то ось воно: ніколи і ніколи не буває так, що ми отримуєм щось просто так. Ні-ко-ли. Ми завжди отримуєм щось, але втрачаєм щось інше. Цей життєвий бартер - він не такий простий, як здається... Це не означає, що якщо ми хочем яблуко, то мусимо віддати комусь апельсин - суть цього значно-значно глибше. Інколи цей обмін навіть непомітний... Але він є. Назвіть мені хоча б будь-що, що ви отримали/знайшли/досягли і я скажу вам приблизно, чого це могло коштувати. Не конкретно звісно, адже кожен платить свою ціну, свою особисту, але платить КОЖЕН.
Жити з цим поняттям доволі важко (особисто мені), але коли я цього свідома - то якось легше :)
Зараз мене зрозуміють тільки економісти або ті, хто вчив макроекономіку на першому курсі інституту. Є таке поняття, як ефект "храповика". Я пам'ятаю на початку навчання це було дуже важке визначення і всі його вчили напам'ять. А не треба було вчити визначень з книжки, адже це не тупий економічний термін, а один із законів життя.
Не будем про економіку. Будем про храповик. Храповик — це механізм, який дозволяє крутити колесо тільки вперед.
В житті це виглядає приблизно так. Я все життя купувала хліб в магазині на Левандівці, відразу навпроти мого дому. І коли вчилась в школі, і в інституті, завжди був той магазин, пам'ятаю. І завжди цей хліб здавався мені нормальним. Нормальний звичайний хліб - чорний, білий, європейський. Найбанальніша справа на світі - купити хліб.
Тепер навпроти мого нового дому є величезна пекарня. Там 15 видів хліба, він завжди мегасвіжий і мегасмачний.
Так от, коли я приїду на Левандівку і піду в той магазин, я не буду купувати там хліба. Не буду купувати хліба, який їла 20 з лишнім років. Не тому, що я хочу повимахуватись і показати, що цей хліб мені не підходить. А тому що мені він абсолютно не буде смакувати. Бо тепер я знаю, який має бути хліб на смак.
Ось. Я думаю, ви розумієте, що приклад з хлібом дуже образний і стосується навіть не лише хліба ( впринципі, я б навіть сказала, що хліба він НЕ стосується). Але суть ви вловили мабуть :)
Земля кругла. Світ тісний. Ти ніколи не знаєш, хто зустрнеться за поворотом. Коли я в березні перший раз прийшла на роботу у свій відділ, виявилось, що мій новий співробітник-поляк зустрічається з дівчиною зі Львова, яка виявилась подружкою моєї подружки.
Хлопець, з київського бізнесу, з яким я співпрацюю (але ніколи не бачилась) як виявилось, має зі мною спільних знайомих. Він в Києві, я в Кракові, а в нас спільні друзі в зовсім іншому місті.
Я в 2010 році працювала на Shell в Америці і під однією з фотографій, де я у фірмовій футболці, я підписала Shell forever. Через 4 роки я працюю в одному з найбліьших бізнес-центрів Shell в світі. Ну що ж, Shell forever. Так і сталося.
Таких історій насправді сотні, і я впевнена, що кожен з вас може навести такий приклад.
Іронія долі - це не просто назва фільму. Іронія долі - це дуже цікавий феномен життя, який (до рееечі) я відкрила зовсім недавно - вже після того, як почала писати цей пост. От-от, буквально на днях.
Висловлюсь словами однієї людини, це я почула сьогодні і не можу не погодитись. "Коли я думаю про своє життя, - найнезабутніші моменти тривали дуже коротоко, але вони значать найбліьше, адже все решта - це просто фон, довгі дні, яких я навіть не пам'ятаю". Коли я це почула, я просто побачила все своє життя в такому укладі. І це правда. Все, що я згадую із захопленням - все було просто моментом, секундою, можливо - днем. Але ніколи не вічністю...
Є така супер популярна фраза, яку всі (ну не всі, але більшість) дівчат ставили на статус вконтакті :) Звучить вона приблизно так: "шось там-шось там люди можуть забути як ви виглядаєте, можуть забути, як вас звати, але вони ніколи не забудуть того, як вони себе з вами відчували". Ехххх, і це вони забудуть...
Я нещодавно зрозуміла, яка насправді важка праця - утримувати стосунки з людьми. Що там казати, навтіь над стосункми з батьками потрібно працювати. Я б сказала навіть все буде навпаки - про вас пам'ятатимуть, а от емоції якраз-таки забудуться... Тому потрібно постійно про себе нагадувати :) Насправді не все так сумно. Але, і не легко.
Якщо перед вами стоїть вибір - робити чи не робити... То знаєте що? Робити! Тому що другий варіант завжди програшний. Адже, не зробивши щось, ми так і не дізнаємся іншого сценарію. Ну і що, що ми зробимо помилку? Будь-яку помилку можна виправити.
П.С. Я тут не говорю про наркотики хаха чи ще якісь дурниці, ну ви шарите, тут серйозні теми обговорюються :)
Ніщо не дає такого незабутнього відчуття внутрішньої свободи і самозадоволення (в позитивному розумінні) як орієнтація тільки на себе. Я колись порівнювала себе з іншими людьми, думала, що краще, а що гірше мені вдається. Завжди себе з кимось. А треба завжди рівняти себе з собою. Себе вчора і себе завтра. Адже ми ніколи не будемо комось іншим, тому будь-яке порівняння як мінімум недоречне. А що найгірше - воно дає нам почуття скутості, якогось обмеження, я навіть не знаю як це пояснити... В найгірших випадках це відчуття граничить із заздрістю, а це вже зовсім нікуди не годиться. Заздрість - це мабуть найбридкіша зі всіх-всіх емоцій, щиро співчуваю людям, які комусь заздрять... Позбудьтеся цього відчуття якнайшвидше і буде вам щастя :)
No comments:
Post a Comment