Going Home

По якійсь невідомій для мене причині, натхнення приходить тоді, коли його зооовсім не чекаєш. В дуже непідходящий момент...Тоді, коли в тебе день розписаний по годинах, треба здати останню сесію, піти в спортзал, попрацювати, дочитати книжку. І от якраз тоді просинається бажання забити на все, сісти і написати зовсім непотрібні слова і фрази:) Але от є в мене така проблема - поки не зроблю те, чого хочеться, заспокоїтись не вдасться. Тому лишаю все як є і продовжую те, шо там ше не дописала) Пишу для себе, так мені подобається.

Мені недавно друг сказав, шо я хвора і в мене манія уваги. Я навіть формспрінг видалила, шоб заспокоїти і його, і себе, але блог цей все-таки залишу. Його і так небагато людей читає хаха

Так от...Шось там було про Америку. Я добре пам*ятаю останні два тижні на роботі. Я зробила собі такий велииикий календар на 14 днів і кожен день закреслювала і то був для мене мега ритуал)) До Америки привикається швидко, за пару тижнів відчуваєш себе як вдома, тому думки про повернення на україну здавались мені якимись навіть нереальними. Признаюся, були в мене мислішкі залишитсь в США і пакарять Амєріку, але я так цього і не зробила. Зараз вже важко вирішувати, чи то було правильне рішення, бо там в мене були перспективи з тих ліпших, але бля...Шо зроблено, то зроблено)

Після всіх наших пригод запланована поїздка в Вашингтон ДіСі, здавалося, то як в магазин за хлібом і молоком сходити. Все бачили, все знаємо, вже не страшно. Тим більше це вже була дорога додому, хоч і з зупинкою в столиці, але все-таки - дорога додому)

Зробивши фінальний рейд по новоорлеанських магазинах ми накупили всяких-різних радостей, всякої американської фігні)) Я от досі тільки не можу зрозуміти, чому я не купила футболку старбакс. Я, звичайно, розумію, шо її і в нас купити можна, але блін...американський дух - то святе)

Наша 32-годинна поїздка by Greyhound то не є особливо цікава тема, упущу її. Досі не розумію, чому ми не полетіли в Вашингтон літаком, це для мене загадка посьогодні, але про то теж не буду) Весело стало аж тоді, коли в 2-00 за американським часом (тобто посеред ночі) ми приїхали туди, звідки почались наші пригоди ше в травні - на станцію в ДіСі. Готель був заброньований з 12 ранку, такшо нас очікував останній "приємний" сюрприз - ночівка на вокзалі з бомжиками на сумках. Олег переконав мене, шо спати треба по черзі, а то дійсно можна проснутись бомжами без документів. Так ми і зробили. Точніше не зовсім так, бо в результаті вийшло, шо спала тільки я хо-хо. Ну блін, я ж дівчина, а все в тому світі для дівчат))

В другому кінці залу сидів і говорив сам до себе старий китаєць...Точніше кричав. Видно було, шо в нього йде якась дуууже сильна внутрішня боротьба, бо він дуже сильно спорив і то спочатку було трохи смішно, а до 5 ранку хотілося плакати вже від нього))

Ну ладно...Цю чудову ніч я згадувати не дуже хочу. Факт залишається фактом - і в Україні, і в США, і взагалі будь-де є дивні люди. Бо люди всюди однакові)

Ше я в Америці зрозуміла одну прекрасну річ. І сталося то якраз в той ранок, про який писала вище. Ми не вмієм цінувати елементарних речей, елементарного комфорту, який є в кожного з нас. І ото все про піраміу Маслоу - то все свята правда. Коли ми не можем заповнити перший рівень тої піраміди - стає зовсім зле. Яке щастя приносить думка про те, що нарешті є де поспати, є душ, є кондиціонер якийсь і шампунь бляха-муха))

HoJo

Та-та-та, коли ми нарешті опинилась під Howard Johnson's на Нью Йорк Аве...О так, це був момент абсолютного щастя,  то було повернення блудного сина дубль два) Після 50 годин без сну, їжі і спокою, нарешті можна було просто сходити в душ, поїсти фруктів, куплених по дорозі на мексиканському базарі і вииииспааааатись...

Дорога додому була не такою простою, як здавалося спочатку. Але то було круто. Вашингтон - то як зовсім інша країна, порівняно з Орлеаном або МіртлБіч. Кожна частина Америка - особлива по-своєму, так що відвідати варто буквально все) Так що після всіх пригод треба було як слід виспатись і наступного раннього ранку починати свій тріп по столиці))

п.с. А ше в мене Вашингтон асоціюється з сиром Філадельфія)) Тому що кожного ранку на сніданок я спускалася в буфет, робила тости з сиром і апельсиновим соком (як пишуть америкоси OJ) і верталася в номер щоб покайфувати)) Ці сніданки чомусь запам*ятались на все життя, хоча це й нічого особливого хаха знаю))

Philadelphia Commercial haha

Ням-ням=))

Так от, рекламу сиру зробила)) Попробуйте, так дійсно дуже смачно)) А ше особливо якшо вам приносять сніданок в ліжко - то взагалі кайф))

І так, вертаємся до Вашингтону) Більше про нього напишу в наступному пості, але два слова скажу і зараз. Поїхати туди в будь-якому випаку варто. Банально - але побачити капітолій, Білий дім, Штаб квартиру ФБР, пам*ятник Лінкольну і ше багато всякого-різного, про шо жалі, звсіно ж, буде)) ту бі контінюед, як-то кажуть.

Але з іншої сторони, ДіСі - то скорше місто-музей, ніж просто місто. Я не бачила там ні одного місця, де можна подвіжувати or something. Зате подивитист і пофоткати є шо)) Особливо прикольно, якшо почитати "Ангели і Демони" Дена Брауна перед тим)) І потім на екскурсії по Капітолію і Смітсонівському музею згадуються всякі-різні моменти) Прикольно так)

Сталіца