Empty Words About Empty Love

   Останнім часом в моєму житті цього так багато, що просто не можу стриматися і не написати про це. Взагалі не варто, краще такі теми залишити там, де їм місце - а тобто в приватному житті за дверима.

    Але ні, я не можу. Я коли напишу, мені хоч легше стає. І так ніби пережила ці емоції - запостила тут і спокійно живу собі далі, вже мене це не мучить.

   Як же ж заїбали (я старалась підібрати культурний відповідник, але немає такого), як же ж заїбали пусті розмови про любов, розмови про пусту любов. Пусті розмови про пусту любов, цей феномен можна так назвати.

   Пусті розмови про путсу любов - це коли вам всіма мовам світу і всіма можливими словами доказують, як же ж вас люблять. І так люблять, і так. І фізично, і духовно, і морально, і в такій позі, і в тій, і там, і тут, і завтра, і вчора...

    А ще чомусь без вас не можуть жити. І дуже хочуть бути з вами. І чомусь це завжди так трагічно. Мусить бути трохи драми, інакше все не по сценарію.

   Але характерна риса пустих розмов про пусту любов полягає в одній маленькій деталі, яка спочатку на фоні всіх цих солодких слів здається непомітною і мізерною, але насправді це маленьке слово несе всю глибоку суть цих неглибоких почуттів. Це слово я в попередньому реченні використала два рази, а ніхто не звернув уваги. Це слово ... але...

    Завжди, блять, є якесь "але".

Я тебе люблю... але це так важко

Я не можу без тебе жити... але ти так далеко

Я так тебе обожнюю... але стосунки на відстані це так важко

Ти мій ідеал... але ми живемо в реальному житті і не все так просто

Я такий закоханий... але мені так складно, зрозумій мене

Я так хочу тебе побачити... але падає дощ/сніг/занадто холодно/тепло/я п'яний/я тверезий

   При кожному "але" я як німецька вівчарка чую запах тотальної пустоти всіх цих слів про любов. Я за 2014 рік стала Комісаром Рексом в цьому плані.

   І кожен приносить що? Приносить драму в наше життя. Таку ніби милу, романтичну драму... Зразу відчуваєш себе як Джульєтта, а от він - твій Ромео... І все б було так круто, але... але ж ваші батьки ворогують.

   Більш брутальні, життєві варіанти: 1) ти живеш за 2000 км 2) ти не готуєш борщ. В кожного вони свої - ці "але"...

   Але знаєте, що я скажу? АЛЕ так не має бути! І відразу ж знімайте всі болоньєзи з вух, рожеві окуляри - в смітник.

   Ця людина для вас НІКОЛИ НІЧОГО не зробить. Бо якщо людина справді любить так, як це звучить, то ніякі кілометри, ніякі треті особи, ніякі борщі не стануть на заваді прийти, приїхати, прилетіти і зробити.

   Бо це ж життя, і можна зробити все. Особливо якщо любиш. Це, по моєму, загальновідомий факт...Так що не треба цієї драми, не треба цих пустих розмов про пусту любов...

   Фраза "я тебе люблю" має закінчуватися рівно там де має. Три простих слова, які міняють життя, а не підлаштовуються під все інше - власний комфорт, робота, звичка, думка батьків, думка просто людей...

   Все просто і ясно, і більше ніколи ніяких "але"...